<span><span>Жанр твору: оповідання</span>
Тема твору: розповідь про благодійну діяльність ченця Прохора, його намагання
подолати зло — добром у складні для Київської Русі часи.</span>
Ідея твору: возвеличення <span> доброти, </span>щирості,милосердя та засудження
підступності, жадібності, заздрості, жаги до збагачення.
Основна думка:
1)
«Бог дбає про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття;
<span>
2)
«Суд без милості тому, хто сам не творить милості»</span>.
Проблеми, розкриті у творі: керівник і народ; милосердя і користь; гріх і покаяння; добро і зло;
У сучасному світі майже не знайти людей, які скажуть вам правду. Хоч в книжках, в інтернеті, в підручниках пишуть, що треба казати та не всі роблять так, як треба. Деякі хочуть тебе підставити, деякі випадково кажуть, бо може й не знають достовірної інформаціі.
Так, але давайте уявимо світ де панує лише правда. Коли люди допомагають одне одному, не бажають зла. А навпаки. Де наприклад навіть депутати після виборів виконають свої обіцянки. Де учневі, який не прийшов до школи з поважної причини, однокласник скаже вірне домашнє завдання. Де діти не обманють своїх батьків, тощо. Але давайте почнемо з себе може тоді і всі будуть триматися гарного прикладу.
Рано Т. Г. Шевченко все життя тяжко відчував своє сирітство. Йому все життя бракувало<span>ся над її долею, над тим, яке місце посяде її кохане дитя серед людей. А щоб це </span>і ніч працювала вона, бідна вдова,І синові за три копиЖупанок купила,Щоб і воно, удовине,До школи ходило.<span>(«Сова»)</span>Кожна мати мріє про щасливе майбут…Материнська любов жертовна. Шевченківські героїні здатні цілком забути себе заради дітей. Роздягнені, голодні, старі жінки мандрують по різних землях, відшукуючи «діточок», що їх доля розкидала по далеких місцях. Син може забути матір, а вона ніколи його не забуде, до останнього подиху буде вірити, що зустріне, обніме свою дитину. І ця надія зігріває взимку самотню Сову, дає сили не просто вижити, а стати мудрою лікаркою героїні поеми «Відьма». Мати здатна в усьому обмежити себе заради дитини. Так, наприклад, мандруючи з малим сином, вигнана батьками Катерина (з одноіменної поеми) вимушена жебракувати. І отримавши якісь дрібні гроші, не хліб, не хустки собі купує молода жінка, а медяник для свого Івася. Особливе місце у Шевченківській галереї портретів матерів займає героїня поеми «Наймичка». Породивши сина, Ганна підкидає його заможним літнім людям, у яких немає дітей. Зрадівши, старі всиновлюють маля, а Ганна наймається до них служити. Привітна, роботяща, вона швидко стає своєю у господі, встигає поратися «і у хаті, і на дворі, і коло скотини». А найкраще доглядає малого Марка:А коло дитиниТак і упада, ніби мати:В будень і в неділюГоловоньку йому змиє,Й сорочечку білуЩо день божий надіває,Грається, співає. Марко дуже любить наймичку, шанує її, запрошує бути на його весіллі за матір, бо стара господиня померла. Вся сім’я: і Марко, і старий Трохим, а згодом і дружина Марка, і їхні діти – ставляться до Ганни, як до найближчої родички. Проте вона не користується цим і відмовляється брати участь у весіллі, часто ходить на прощу до Києва. Вона не може жити без сина та його родини і водночас не наважується сказати Маркові правду, бо за моральними нормами того часу така правда осоромила б її кохану дитину. Ганна весь час картає себе і лише перед смертю встигає сказати Маркові, хто вона йому. Так усе життя ця мужня жінка присвятила синові і, забувши себе, зробила все, щоб не засмутити його, щоб не заплямувати його долю, його майбутнє.Провідний для Шевченківської поезії образ матері підкорює читача своїм ліризмом, теплотою, ніжністю. Відчувається, що це найсвятіше для хати.Благословить дітей своїхТвердими рукамиІ діточок поцілуєВольними устами.
<span>Твір на тему: </span>Материнська любов жертовна<span> </span>