Людина має бути, як пташина!
співати, щебетати
летіти до калини!
Радіти кожній крихті,
бо могло й не бути,
про рідних, друзів
всіх найдорожчих,
ні в якому разі не забути!
Допомагати всім чим може,
адже життя, як бумеранг,
буде тобі колись не гоже,
відвернуться всі від тебе!
Ніхто не допоможе!
Людина має Богові молитись,
дякувати за найменше,
і завжди пам'ятати,
якщо будемо щирі,
отримаємо вічність в заплату!
якось так)
На літніх канікулах Андрій і Петро поїхали у гості до бабусі у село . Вони давно мріяли сходити до річки , погуляти у бабусиному садку , порозважатись та поїздити на тракторі діда Максима .У селі пахло свіжістю весни , п'янким ароматом хмелю і тонким , ледь відчутним запахом кульбаб . У стріхах збудували ластівки гнізда і пташенята співали на все село , їх щебет обплутував слух і зачаровував хлопців. Все було чудове і цікаве , зовсім не так , як у місті .
Ніжний ранковий промінь пробудив хлоп'ят , і вони помчали на кухню , де їх чекала бабуся . Поснідавши друзі вирішили піти до річки . Дідусь їм розповідав , що біля річки захований скарб , який ніхто не відшукав . За легендою - цей скарб заховали козаки від султана . І Петрику було дуже цікаво - який цей скарб ?
Взявши мотики хлопці вирушили в подорож . Легкий ранковий туман обіймав річку , яка спала під ранішнім сонцем . Свіжий вітерець розвівав ранкову прохолоду . Хлопці стомились і сіли відпочити .Раптом Андрійко побачив на березі річки камінь . Підійшовши блище вони побачили на ньому надпис . Хлопці зраділи такою знахідкою і намагались підняти камінь . Але він був надто важкий .
Шукачі скарбів спробували відкопати загадковий камінь , який причаїв невідому таємницю . У селі ніхто не знав звідки цей камінь , і хто його туди поклав ...
Відкопавши камінь , хлопці побачили скриньку . Вона була міцно скована трьома замками . Андрій взяв неї і поніс до дідуся .
Відкривши скриньку , всі побачили дивовижні прикраси з золота .Хлопці не могли натішитись своєю знахідкою , і вирішили віддати свій скарб в історичний музей .
Приїхавши до школи , Андрій і Петро розповідали усім друзям про свої неймовірні пригоди у селі і про давній скарб козаків , давно забутий на березі річки .
<span>Маруся - проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не засуджується в думі, хоча вона і «потурчілась, побусурманілась». Навпаки, співак викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї - «наша» , Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум - допомагає їм вирватися з ненависної турецької каторги. Образ Марусі Богуславки - це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти.</span>
Сорочинская ярмарка
Поселянин Солопий Черевик с женой и красивой чернобровой дочкой Параской приезжает на ярмарку в местечко Сорочинец. В Параску влюбляется случайно увидевший её во время переезда через мост парубок (парень) Грицко. На ярмарке он знакомится с Параской, которой и сам очень нравится. Угостив Солопия Черевика кружкой горилки, Грицко добивается от него согласия на свою свадьбу с Параской. Но выдать дочь за Грицко отказывается сварливая жена Черевика, Хивря. Помочь опечаленному парубку берутся торгующие у него по дешёвке волов цыгане.
По ярмарке распространяется слух о заколдованной красной свитке (кафтане), якобы некогда принадлежавшей одному выгнанному из пекла чёрту. Пропившись, чёрт заложил свитку на год некоему жиду, а тот из корысти продал её до срока истечения заклада. Свитка приносила несчастье всем своим новым владельцам, пока один из них не разрубил её на части и не разбросал вокруг Сорочинской ярмарки. Но с тех пор ежегодно на ярмарку в Сорочинцы является чёрт искать куски своей свитки. Он нашёл уже их все, кроме левого рукава.
Историю о свитке рассказывает в доме Черевика его кум. В самый страшный момент рассказа за окном раздаётся хрюканье, оно открывается – и в комнату заглядывает страшная свиная рожа. Вся семья Черевика в страхе разбегается; из-под потолка падает попович, любовник Хиври, которого она перед неожиданным приходом мужа спешно спрятала на чердак.
Наутро насмерть перепуганный Черевик идёт на ярмарку продавать кобылу. На пути его останавливают сговорившиеся с Грицко цыгане. Заняв Солопия разговором, они незаметно перерезают узду, уводят кобылу и привязывают вместо неё кусок красного рукава. Обернувшийся Солопий принимает рукав за чёртову свитку и бросается бежать. Но его ловят парубки (друзья Грицко), говоря, что он – вор, который пытался украсть кобылу «у доброго человека Черевика», а теперь хочет скрыться.
Солопия связывают, но его освобождает от уз как будто невзначай подошедший Грицко. В обмен на избавление Черевик вторично даёт согласие выдать за Грицко Параску. На протесты Хиври теперь уже никто не обращает внимания. «Сорочинская ярмарка» Гоголя завершается картиной весёлого свадебного пира.
1.Поленені німці з любов*ю і розпачем зводядь новий квартал.2.Нещасне життя Фрідриха у якому тяжко залишитися людиною.3.Знущання дітей над Фрідрихом.4.Фрідрих копає грядку і садить нагідки.5.Фото картка з двома дівчатками приносить посмішку.6.Всетаки Фрідрих залишається людиною і померає.<span>7.Знахідка у стінах старого будинку.</span>