Він розпива спиртні напої (вино) з Стефком та Юльком, і коли їх піймали, Стефко та Юлько збігли, а Славка зоставили, за Славка заступилася вся школа, тому що ніхто не міг повірити в те що він міг таке зробити, влаштували навіть суд присяжних у школі, щоб виправдити або покарати Славка, але усе ж таки він виявився невинуватим
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеимана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.<span>Гадаю, образ Павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.</span>
Наш народ завжди потерпав знущання від сусідів. Чомусь ми для усіх були як ласий кусочок який кожен хоче взяти собі! Ще в Русь ми змагались з усіма за нашу державу, тоді ми досягли хорошого результату. Нашим предкам вдалось не тільки зберехни наші території , а іще й захопити інші і досить успішно ними керувати. Але з роками наша могутність зменшувалась ми уже не завойовували території і втрачали свої...
Я вважаю , що наш народ що рік сильнішає і ми уже не допустимо свої давніх помилок