1)его хитрость заключалось в том,что он напугал печенегов тем, что у него больше воинов и тем самым армия у него сильней
Можно судить по описанию Герасима ,как автор относится к своему персонажу.С Любовью,с пониманием,Герасим-надёжный,правильный мужик,который знает,как и что делать.Он всё делает "по-уму",как его учили.Герасим не спешит,он ответственно подходит к делу,не терпит насмешек,он их не заслуживает.
Для него новое-это облегчённый труд,он привык пахать,а в городе для него всё кажется лёгким.Герасим привык к городской жизни,но не смирился с ней.Ему многое не нравится,он не пытается изменить что-либо,а просто воспринимает всё,как есть.
Герасим старых устоев,он нелегко привыкает к городской жизни.Всё не по нему,но он спокоен и величав,как гигант наблюдает больше со стороны.Описание коморки Герасима-это его характеристика,автор подробно описывает надёжность,монументальность мебели.Она,как Герасим,на века,спартанская обстановка-это образ жизни Герасима,он как аскет,не любит излишеств.Герасим лаконичен,он не мыслитель,но имеет своё мнение и ему знакомо понятие чести.Он не смирился с произволом барыни,в знак протеста,Герасим уходит в деревню.
<span>Парикмахерская Осипа Абрамовича, где жил Петька была предназначенная для стрижки нетребовательного народа.
Петька самый маленький работник, был ещё Николька - ругался, курил папиросы.
Николька знал много женщин и рассказывал про них плохие истории.
Он много спал, но никогда не высыпался, из- за того, что парикмахерская работала всю неделю, Петька превращался в состарившегося старика.
Мать его была кухаркой.Однажды она уговорила </span> Осипа Абрамовича,что бы тот отпустила щеголёнка на дачу в Царицино.
Петька боялся темного леса.Недолго Петька <span>он «степенно, как старик» гулял по лесной опушке и валялся в густой траве, после чего попривык к природе.
</span>Петька познакомился с гимназистом Митькой. Вскоре барин привез письмо от Осипа, что бы Петька возвращался.
Вскоре на утро Петька ехал в поезде.
И все вернулось на круги свои.
П'єса норвезького письменника-драматурга Генріка Ібсєна «Ляльковий дім», можна сказати, є самою відомою із його,творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсєна.Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче допомогти хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою «лялечку»?Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою-донечкою.для тата, тепер вона лялечка-дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути «лялькою», «соловейком», вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і «лялечка» має зайняти своє звичайне місце.<span>Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на Сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з «лялькових», а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.</span>