Честь и бесчестие, подлость и благородство, храбрость и трусость — со всем этим мы сталкиваемся в повести А. С. Пушкина «Дубровский» .
Владимир Дубровский, став свидетелем произвола, решает защитить свою честь и достоинство. Может быть, он выбирает не самый правильный путь — путь мести, но его смелость вызывает уважение: Владимир не побоялся бросить вызов всесильному Троекурову, перед которым трепетала вся округа. Пусть он и не вышел победителем, но его мужество, благородство, решительность не могут не вызывать симпатию. Поступки же Троекурова говорят о его бессердечии и жестокости. Он хладнокровно лишает своего ближайшего друга крыши над головой. Его не волнует судьба сына А. Г. Дубровского, который остался без всяких средств к существованию. Он унижает всех, кто так или иначе зависит от него. Рядом с ним благородный Дубровский выглядит еще симпатичнее. Попав в дом Троекурова, полюбив Машу, Владимир отказывается мстить тому, кто разрушил его жизнь, только потому, что этот человек — отец Маши. Дубровский-разбойник, по мнению многих, «отличается каким-то великодушием» , говорили, что он нападал только на «известных богачей» , да и то не отбирал последнее. Встретив учителя-француза, Дубровский мог бы забрать у него документы без всякого объяснения, но честь не позволила ему поступить так с беззащитным человеком.
Владимир предельно честен в отношениях с Машей. Покидая дом Троекурова, он сообщает ей свое настоящее имя, не зная, как Маша отнесется к этой новости.
Будущий муж Маши, князь Верейский, богат и знатен. Он не выброшен из общества, как Владимир Дубровский, но порядочным его никак не назовешь. Мне не хотелось бы иметь такого друга; получив письмо от Маши, он тут же рассказал о нем Троекурову, подставив под удар бедную девушку. Зная, что Маша его не любит, князь все-таки женится на ней, а встретив Дубровского по дороге из церкви, стреляет в него. И вновь Владимир оказался на высоте. Раненый, он не мстит Верейскому, а великодушно отпускает его, не желая доставлять огорчений Маше.
<span>Да, можно быть богатым, знатным, всемогущим, но ни за какие деньги нельзя купить честь, достоинство, широту души и благородство. Они даются человеку от рождения и в любой ситуации помогают ему сохранить в себе Человека.</span>
Это из произведения Короленко "Дети подземелья". По-моему, эти строки про отца Васи
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях
<em>Как то раз утром я проснулась было 31 декабря я была очень рада. Я зашла в зал и думала будет много подарков но под ёлкой не было ничего. я расстроилась и пошла разбудила брата и сестру а маму с папой трогать не захотела пусть спят я подумала. я рассказала Яне и Кириллу что под ёлкой нету нечего они тоже очень расстроились! Но вот проснулись родители и мы спросили а где наши подарки? они ответили "а какие подарки?" спросила мама. ну новогодние такие там они в ленточки обёрнуты и блестят! Да где они? спросили Яна и Кирилл? Мама сказала идите накройте на стол мы вышли и подслушали Мама говорит надо было сразу подарки под ёлку положить! а папа сказал ДЕД МОРОЗ подарит зря мы его заказывали? мы обрадывались и пошли накрывать на стол. вот уже 23:00 а подарков нет мы немного расстроились но вот в дверь стук стук я пошла открывать и вошёл дед мороз мы обрадывались. мы начали бегать перед дедушкой морозом и просить подарки и я заметила что то не так с его бородой я сдёрнула а там такое! Там наш двоюродный брат сидит злой нахмуренный говорит эх не получился из меня дед мороз! Я говорю ну извини я хотела тебе бороду поправить ! Не поправить а сдёрнуть! сказал брат. Мы рассказали стихи и нам отдали подарки я с братом померилась и мы отметили новый год очень хорошо!</em>
Хорошо писал жаль это во бедолагe хороший был человек.