Объяснение:
персоніфікація у вірші "давня весна":
"...мене забула радісна весна..."
"...заглянули від яблуні гілки..."
"...і любий гай свій відгук з ним прислав..."
"...моя душа ніколи не забуде..."
Нерозлучні друзі Митько і Сергійко. Хлопчики не дуже успішно закінчили
п’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завдання
зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшли
вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбом
старший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два
дні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителька
ще довго згадувала цей випадок.
У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.
Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.
Відповідь:
ТО требба знайти "Джури і Кудлатик" і там усе буде описано
Пояснення:
Прийшла на світ чарівна пора року осінь!Вона своїми крилами вкрила дерева жовтим листям.Прийшов місяць вересень.Дітки збираються на перший дзвоник.Листя з дерев падає,наче дощик.Діти весело збирають і жовте,і червоне,і багряне листя,навіть зелене...Настав жовтень.Надворі похолодало.Дерева оголюються і хиляться до землі...Холодно стає.На вулиці сумно,не бігають діти весело,а сидять в теплих хатинках і дивляться у вікно.Дощик все падає й падає....Настав листопад.Дерева оголені до гілочки...Починає падати перший сніжок.На вулицях пусто,сиро,тихо....<em></em><em /><em /><em></em><em />
Павло Тичина — видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати, не зачаровувати.
<span>Так, читаючи збірку "Сонячні кларнети", де сконцентровані, здається, усі почуття й переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ, наповнений барвами та музикою. Чому, знайомлячись із поетичним доробком Павла Тичини, ми ніби на дотик відчуваємо картини, змальовані у віршах поета? Чому ніби чуємо ніжні прекрасні мелодії, що лунають у рядках поезій? Тому, що настільки натхненне зображення почуттів через символи важко знайти ще в когось із поетів. </span>
<span>Інтимна лірика П. Тичини вражає нас силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи. </span>
<span>У вірші "Десь надходила весна" етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент. </span>
<span>Почали тумани йти. — </span>
<span>Я сказав: не любиш ти! </span>
<span>Стала. Глянула. Промовила. </span>
<span>От і осінь вже прийшла. </span>
<span>Зрозуміло, що зима в поезії — пора розчарування й туги: </span>
<span>Зажуривсь під снігом гай. — </span>
<span>Я сказав їй: що ж... прощай! </span>
<span>Простенькі, на перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони звучать сильно й виразно. </span>
<span>Якщо уважно вивчити доробок Павла Тичини, то можна помітити, що саме символізує те чи інше природне явище. Так, змалювання хмар у поезіях майстра слова означає, що йдеться про сумний, тужливий настрій. Це можна побачити у вірші "Я стою на кручі": </span>
<span>Випливають хмари — </span>
<span>Сум росте, мов колос: </span>
<span>Хмари хмарять хвилі — </span>
<span>Сумно, сам я, світлий сон... </span>
<span>Тенденцію до надання образу хмар символічного значення страждання спостерігаємо й у творі "З кохання плакав я...": </span>
<span>З кохання плакав я, ридав. </span>
<span>(Над бором хмари муром!) </span>
<span>Той плач між нею, мною став — </span>
<span>(Мармуровим муром...) </span>
<span>Так само можна відмітити й інші постійні символи поезії Павла Тичини: весна — кохання, сонце — радість, любов до життя, вітер — доленосні зміни тощо. Кожен із цих образів змушує читача шукати підтекст у віршах і знаходити його у свіжих авторських співставленнях і порівняннях, дозволяє глибше зрозуміти думки та переживання ліричного героя. </span>
<span>Недарма твори митців-символістів є одними з найцікавіших в історії світової літератури. Треба мати неабиякий талант і фантазію, щоб зуміти описати всі внутрішні поривання людини через систему символів, нових та оригінальних. </span>