В жизни я люблю людей со странностями… Таких людей с незапамятных времен в народе окрестили чудаками. Они живут как бы впереди других, принимая на себя и свои, и чужие беды. Им порою бывает мучительно больно, они страдают, их унижают, но они истинно живут, потому что перед ними открыты настоящие ценности мира.
люди, обладающие удивительно искренней душой, чуткие, живущие для других, с невероятной самоотдачей, предельной преданностью и открытостью).
<span>Р. Н. Зеленская - имя художницы , написавшая портрет М.М.Пришвина</span>
<span>
</span>
Храбрый стрижонок
неразумные птенцы
проворные стрижи
Белое брюшко
<span>осиротевшие стрижата</span>
Базаров и Павел Петрович совершенно противоположные люди...Базаров-нигилист, он отрицает все и всех.Он отрицает все чувства ...Ему не нравится поведение Павла Петровича, т.к. он считает, что такие люди , как Павел, уже устаревшие для нашего мира...Базаров считает что Павлу Петровичу не место в нашем мире.А что касается Павла Петровича, он считает , что все должно быть так, как было до этого..
Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це
тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й
страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики
Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на
відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки
холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих,
хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і
справедливість.
Основна думка: людське життя - це живий біль,
жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки
письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої»
людської душі.
Жанр: громадянська лірика
Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
Художні особливості твору:
метафори - росила землю кров, мовчи, душе
епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний
риторичні окличні речення-
Наш біль — рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
— Агов!
О, тихше!
- Біль не вщух!
Риторичні звертання
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,
Людське
життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров
боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні
історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для
ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її
ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати
людські почування, історію «підтятої» людської душі.
На відстані
все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім
історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але
для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, —
це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть
жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.