У царя было три сына и чтобы испытать свою судьбу, царевичи выстрелили стрелой. Старший в итоге , женился на боярыне, средний на купчихе, а Иван на лягушке. Решил царь испытать жён , и задаёт задание -испечь хлеб. На второй день царь просит соткать по ковру, а на третий день царь велит явиться во дворец с жёнами. Лягушка явилась прекрасной Василисой - Премудрой. Иван , увидев красавицу - жену, сжигает кожу лягушки. Василиса опечалилась ведь носить кожу ей осталось недолго, таковым было наказание отца её.А Иван поспешил и сжёг её. Обернулась она лебедем и улетела, прокричав , что найти её можно теперь у Кощея. Иван отправился в путь. По дороге он встречал медведя, зайца, селезня, щуку но он пожалел их и не стал убивать. По пути Иван забрёл к Бабе Яге, которая рассказала , где схоронена смерть Кощея. Спасённые Иваном звери, помогли ему добыть смерть Кощея, которая находится в игле. Так Иван победил Кощея, а Василису увёз домой.
Ідейний зміст повісті<span> Вольтера – згубний вплив суспільства на “природну людину”, що і зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею.</span>
<span>Головна суперечність твору: "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації).</span>
В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: "Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають".
<span>Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів)</span>
<span> </span>
1. Кто такой Кирибеевич?
2.В кого влюбился Кирибеевич? Почему его это печалило?
3. Что сделал Кирибеевич с Алёной Дмитриевной?
4. Как поступил Калашников?
5 Что с ним сделала Иван Васильевич (Грозный)?
Все мы люди и все мы разные.У каждого свои склонности и свой нрав,характер.И не все мы признаем свои ошибки.Если даже мы сами прекрасно знаем что наша вина то же есть.Это не ,не потому что мы вредные или у нас такие принципы .Нет.Просто порой все мы не хотим остаться виноватыми или крайними,как это часто бывает) А признание ошибок это мудрый и сильный поступок. И лишь полностью разобравшись в своих мыслях и действиях мы способны признаться в содеянном...
Ішов підпасок і тягнув позад себе батіг, потім хвацько стрельнув ним, сказавши дядькові Степану, що йому потрібен кінь для приводу. Шептало зіщулився від звуку батога, шарпнувся разом з іншими кіньми в закуток й гидливо підібрав губи, бо ненавидів табун, гурт і загорожі. Спочатку бригадні коні глузували з нього, потім самі стали його обходити.
Неприємна, знайома млявість — провісниця всяких прикростей — закралася в груди коневі. Звичайно, візьмуть його, хоча завтра вихідний і хотілося 6 відпочити. З конюхом у Шептала особливі стосунки: той його не б’є, не посилає на важку роботу, бо він — білий кінь, а потрапив у бригадне стовпище через злий випадок.
І все-таки вибір упав на Шептала, який вважав принизливим для себе цілий день ходити по колу або в упряжі по вулицях святкового міста (хай соромно буде людям, які загнуздали його, білого коня!).
Шептало шукав виправдання конюхові — значить, він не міг інакше вчинити. Ще коли його, молодого й гордого, привчали до упряжі, ганяли до сьомого поту, до кривавих рубців, він зрозумів, що люди рано чи пізно його зломлять, тому краще прикинутися покірним. Він не розумів деяких коней, котрі на кожному кроці намагалися суперечити, огризатися, адже цим нічого не досягнеш, окрім батога.
Шептало йде трохи ззаду й уявляє, що не його женуть на водопій, а він жене і табун, і конюха разом з ними. Він піднімає голову й ласкаво, заклично ірже. Але його тут же наздоганяє Степанів батіг і лайка. Образа була така несподівана, така болюча, що Шептала охопив відчай. Він побачив своє підневільне, принизливе становище без прикрас.