Шістсот сімдесят три кілометри
Шестисот сімдесяти трьох кілометрів
Шестистам сімдесяти трьом кілометрам
Шістсот сімдесят три кілометри
Шістьмастами сімдесятьма, трьома кілометрами
На шестистах сімдесяти трьох кілометрах
Гордый взгляд, величественная осанка, вольный нрав - все это эпитеты, которыми наделялся образ орла с давних пор.В Древней Греции он был символом Солнца, означал духовную силу, победу и
удачу. Римляне называли его птицей бури, носящей молнию Юпитера.По народной традиции, орёл летает выше всех птиц. Отсюда представление о
нем как выразителе божественного величия а нередко и образ, который
принимают сами могущественные небожители. Вспомним, что когда
олимпийским богам понадобился виночерпий, то Зевс посылает за Ганимедом
орла или летит сам, превратившись в орла. Ганимед, поливающий орла,
символизирует преодоление смерти.С древнейших времен орел - символ победы.Орел - символ Вознесения и Воскресения.
Синіла (де?) <span><span>навкруги</span></span> далечінь (Гончар)
Дорога все <span><span>глибше</span></span> (як?) врізалась в ущелину, <span><span>зверху</span></span> (звідки?), зі скель покапувало. (М.Олійник)
Ось<span> <span>зовсім</span></span> (наскільки?) близько з води вихопилась гостра скеля. (Я. Баш)
Коли моя білява донька виросте, я буду <span><span>надто</span></span> (якою мірою?) старий. (О.Досвітній)
Карлос вибирав шлях (який?) <span><span>направо</span></span>, Гвіо вибирав шлях (який?) <span>наліво<span>.</span></span> (Леся Українка)
<span>ПІДКРЕСЛЕНІ ПРИСЛІВНИКИ!!!!</span>
<span>Прислівник<span> - це самостійна , не змінна частина мови, що виражає</span> ознаку<span> дії, стан премета або ознаку якості і відповідає на</span> питання: ЯК? ДЕ? ЗВІДКИ? НАСКІЛЬКИ? ЯКОЮ МІРОЮ??</span>
Без мови немає народу
Ми живемо в той час, коли Україна нарешті спромоглася позбутися ненависного ярма неволі, з рабської країни перетворилася на вільну, незалежну. І на підтвердження цього по усіх усюдах задзвенів її голос — українська мова. Не. та мова, якою розмовляли обмежені невігласи, хизуючись своїм псевдо-знанням, а чиста, щира — справжня. Саме нею розповідав усьому світові про знущання над матінкою Україною Тарас Шевченко. Ще й досі бринять у моєму серці його слова:
Ну, що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, Як їх почує!..
Від цих слів стало б легше на душі, мені здається, й Іванові Франку, і Лесі Українці, і Михайлу Коцюбинському, і ще багатьом і багатьом поетам та письменникам, які усією душею любили свою мову, вірили, що з часом вона заволодіє розумом своїх дітей, і вони ніколи не зможуть її зректися. Тому вони і писали тільки українською мовою, щоб їхні творіння служили вірою і правдою саме українцям. Вони були справжніми патріотами своєї землі, знали, що колись вона стане вільною, і тоді по усіх її кутках буде чутно щиру, співочу українську мову.
Дійсно, без мови народ — ніщо. Як важко відчувати себе чужим у рідній стороні, тому що забув свою мову. Тоді тебе ніхто не привітає, не назве своїм товаришем, не благословить. А це схоже на смерть, повільну смерть серед близьких тобі людей. Тільки та людина, яка вчить, любить рідну мову, має право називатися Людиною, має право бути серед тих, кого любить, адже вони цінують українську мову і намагаються передати у спадок своїм нащадкам велику, непохитну любов до рідного слова.
Якщо ж забути про рідну мову, то ніхто не дізнається про історію українського народу, бо тільки словами рідної мови можна передати те, що відбувалося багато століть тому. Той народ піде в небуття, втратить свій "голос" —мову. Недарма стверджував Володимир Сосюра:
О мово рідна! їй гаряче
віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
й народу нашого нема.