Летить - тепер.час., 3 особа однини.
кує - тепер.час., 3 ос.однини.
ловили - минулий час., множина
зникають - тепер. час., 3 особа множини
Антоніми(слова протилежні за значенням.) Антонімом до слова знаходити, буде слово втрачати. ПЛИЗ! обозначьте, как лучшее.
<em />св`ітан:а
На - та - наголос, приголосний - в - пом*якшений
<span>Зараз, наприкінці двадцятого сторіччя, ми вже, здається, знаємо роль людині у світі. Саме вона, знищивши природу, створила навколо себе «оточуюче середовище», саме вона поставила планету на край безодні своїми атомними безумствами; вона немовби загрожує усьому живому. І все ж, ми теж частина цієї природи.
Ми тримаємо і любимо домашніх тварин, ми готові віддати останні гроші, для того щоб нашим улюбленцям було зручно і смачно; ми розводимо квіти і саджаємо дерева; ми прикладаємо титанічні зусилля для того, щоб вижили види, що знаходяться на грані зникнення…
Людина і природа… Ці два поняття взаємопов’язані зараз, як ніколи. Людина не може жити без природи, без голосів птахів і весінньої повені, без яскравого теплого сонця і сумного осіннього падолисту… Навіть без таких найпростіших речей ми не можемо прожити, як хліб і вода. А це теж дає нам природа.
Та вона теж залежить від нас. Сьогодні вже природа не може бути сама по собі. І люди вивчають дельфінів, люди, в основному, виправляють власні огріхи: розводять рідкісні види риб і тварин, допомагають вижити слабким, відвертають подекуди смертельну загрозу від тварин.
Зараз людина стала напрочуд могутньою і безпорадною. Могутньою, бо одним натиском «червоної» кнопки ми можемо знищити свою планету, бо посилаємо у далекий космос свою розвідку — космічні апарати, бо вирощуємо у пробірці малят. Безпорадні ж ми, бо не маємо сили протистояти власній всемогутності.
Ми не можемо навіть передбачити землетрус чи виверження вулканів; сильний вітер, дощ або сніг примушують ховатися нас у власні оселі; протистояти стихіям ми не можемо.
Хоч, як на мене, усе це — не головне. А що важливо? Важливо зрозуміти одне одного, навчитися читати велику книгу природи і співпрацювати з нею. Важливо поважати свою матір-Землю і не припустити цілковитого знищення усього живого на ній. Бо коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наше основне завдання зараз — не припуститися цього.</span><span> </span>
Весною жодна чайка не гніздилася на луках,а всі тулилися на островах,як би не було тісно.Люди раділи і сумували,бо було щось не так,і вони не помилились.Весна і осінь були посушливими:сонце палило пшеницю на полях у людей картоплю і все що росло.Дощів не було,а джерела, які були дуже глибоко, теж кудись зникли.На луках,де колись були чайки можна було ходити в черевиках.Лише на левадах у сажалках було не багато води, бо вони були внизовині і викопані глибоко.З під торфу ще просочувалась вода, і чайки вивели на островах дітей, і раділи воді.Проводжали чайок чи не всим селом і чекали з нетерпінням їх прилету.І кожен, хто жив на леваді,старався зробити копанку,щоб на весні чайки поселилися у нього.
І кожної весни вони прилітали на радість людям, оселялися у того хто цього хотів.А в перший день,коли прилетіли,вони зібралися на Захаровій леваді,ніби всим показуючи хто перший викопав копанку.Захар вітав їх,і показував руками,що вони можуть летіти куди захочуть,ніби він їх відпускав.