Як не дивно, театр виник з обрядових пісень — дифірамбів, які
виконувались на честь бога землеробства та виноградарства Діоніса на
святах Діонісіях. Про бога виноградарства були складені міфи та легенди,
які розповідали, що він привіз на кораблі із заморської країни
виноград, до того не відомий грекам. Тому на святі в честь Діоніса часто
зображували в’їзд бога на «корабельному візку» (римляни називали його
«карус новаліс» — звідси слово «карнавал»). Веселу народну ходу
супроводжували цапоногі сатири (люди, одягнені у козячі шкури), які
танцювали і співали хором. Саме з хорової пісні і виникла трагедія. Ось
чому слово «трагедія» означає «пісня цапів» (грецькою цап — трагос).
Трагедія була серйозною частиною свята, але воно супроводжувалося і
веселим блазенством, у якому брали участь «комос» — гуляки напідпитку.
Так народилася комедія.
Трагедія перетворилася з хору в драматичне дійство тоді, коли
давньогрецький поет Феспід включив удію актора (протагоніста), який вів
діалог з хором, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох.
У середині VI ст. до н.е. в Греції встановили обов’язкове святкування
Великих Діонісій. Навесні, коли розвивалася виноградна лоза,
відзначалося свято весняних Діонісіїв, а восени, під час збирання
винограду, святкувались осінні Діонісії. Це свято було особливо веселим.
Пили молоде вино, водили танок, співали й танцювали.
На цих святах показували трагедії не тільки на сюжети з життя
Діоніса, але й давньогрецьких героїв, титанів. Основою трагедії була
суперечка протилежних сил — добра і зла, світла й темряви. Так
народжувався європейський театр.
Грецький театр знаходився просто неба, він вміщував до 20-25 тис.
глядачів. Театральні вистави продовжувалися зі сходу до заходу сонця
протягом трьох днів і мали характер змагань. Після закінчення вистав
спеціальні судді визначали кращих драматургів, вручали призи. Імена
переможців записувалися на мармурових дошках. П’єса ставилася лише один
раз і більше не повторювалася.
Найбільшого піднесення трагедія зазнала в Афінах у V ст. до н.е., де вона вважалася найдосконалішим літературним жанром.
Усі ролі в грецькій трагедії виконувалися чоловіками. Поступово роль
хору зменшувалася, на перше місце висунувся актор, що розкривав
внутрішній світ людини. Грали актори в масках, де були отвори для рота і
очей. Надівався високий головний убір, спеціальне взуття з підставками
(котурни), що збільшують зріст.
Уся дія і оформлення трагедії були спрямовані на те, щоб висловити
глибокі почуття героїв. Красиві рухи акторів, величні танці хору,
музика, що виконувалася на лірі або флейті, — усе це створювало
трагічний ефект.
Ігровий майданчик у формі кола знаходився біля підніжжя гори. Він
називався орхестра (від грецьк. танцювати). Як підковою, його охоплювали
розташовані на схилах гори місця для глядачів, які називалися театрон
(від грецького «дивитися»). Третьою частиною була скена — намет, де
переодягалися актори; вона розміщувалася позаду орхестри. Пізніше її
почали оформлювати колонами, як фасад палацу або храму. Перед цими
колонами і проходила дія. Давньогрецькі театри мали чудову акустику.
Досить було упустити монетку на орхестрі, щоб цей звук почули в задніх
рядах величезного театру.
Найбільшими і уславленими давньогрецькими драматургами були трагіки
Есхіл, Софокл і Еврипід. Есхіла вважають «батьком трагедії». Про життя
Есхіла відомо небагато. Народився в 525 році до н.е. в аристократичній
сім’ї. Воював простим воїном у переможній війні греків з Персією. Саме
участь у війні з персами він найбільше цінував у своєму житті. Після
війни Есхіл, очевидно, брав участь у зміцненні рідної йому
Афінської держави. Останні роки життя провів на острові Сицилія при
дворі сіракузького тирана Гієрона, де і помер 456 р. до н.е на 69 році
життя.
Відомо, що Есхіл написав близько 90 трагедій, з яких до нас дійшло 7.
Есхіл вважається автором значної кількості сценічних нововведень. Він
увів у дію трагедії ще одного самостійного актора (девтерагоніста). Це
нововведення скорочувало партії хору, розширювало діалоги, завдяки чому
пожвавився розвиток дії. Вважається, що саме Есхілу належить ідея
використання багатих костюмів, масок, сценічних ефектів за допомогою
технічних пристосувань. Він вводив у свої твори велику кількість танців,
до яких сам створював музику та вигадував рухи.<span>
</span>
<span>Дизайнер - одна з найбільш престижних і високооплачуваних професій на сьогоднішній день. Ще б пак, хто як не дизайнери роблять наше життя красивішим. <span>А економити на красі мало кому хочеться.
</span>Поняття «дизайн» можна застосувати до будь-якого виду людської діяльності. Саме
тому дана професія існує в такому розмаїтті видів: дизайнер поліграфії
(створення макетів, верстка), фітодизайнер (озеленення будинків та
офісів, створення зимових садів), ландшафтний дизайнер (благоустрій
територій), дизайнер інтер'єрів (благоустрій квартир і офісів,
підвищення функціональності і якісного <span>рівня
інтер'єрів), веб-дизайнер (створення сайтів, банерів), дизайнер одягу
(втілення актуальних тенденцій моди), фуд-дизайнер (створення гарних
зображень страв для різних меню і кулінарних книг), дизайнер принтів на
одяг і т. д.
</span><span>Про те, що являє собою ця професія, розповідає Надія Осадченко, художник-дизайнер компанії модного одягу.
</span>Необхідні якості:оригінальний, нетрадиційний погляд на ситуацію, предмети;наявність образного мислення;вміння бачити готовий продукт цілком;комунікабельність;вміння слухати і чути запит клієнта;креативність - вміння підходити до будь-якої задачі творчо, генерувати ідеї;посидючість - іноді доводиться по кілька разів переробляти одне і те ж;працьовитість - необхідна постійна практика, тільки так може відточувати майстерність;терпіння
- навіть у разі невдачі не варто опускати руки, потрібно йти вперед,
незважаючи ні на що, долаючи всі перешкоди на своєму шляху.Обов'язки:<span>Безпосередньо залежать від того, в якій сфері і в якій компанії працює дизайнер, але можна виділити кілька основних:
</span>аналіз потреб клієнта;розробка ідеї і концепції;підготовка ескізів, макетів;узгодження з клієнтом проміжних результатів роботи, при необхідності зміна концепції з урахуванням його побажань;втілення проекту в життя.Що приваблює:Дизайнер допомагає людям побачити красу в звичайних, здавалося б, речах, робить їх життя більш яскравим, комфортним, радісною. У той же час і сам він, реалізуючи свої здібності і таланти, отримує від цього задоволення. Він
здатний впливати на бажання і настрій людей (наприклад, дизайнер
реклами, упаковки, фуд-дизайнер, дизайнер глянцевих журналів) і навіть
формувати їх думку в тих чи інших питаннях. Можливість спілкуватися з творчими людьми надає додаткові сили і допомагає розширити свій професійний вибір. <span>Чим
більшою цілеспрямованістю, працездатністю і терплячістю володіє
дизайнер, тим більше у нього можливості стати відомим і популярним
(особливо в світі реклами, дизайну одягу, меблів).
</span>Плюси і мінуси:Дизайнер може працювати не тільки в офісі, але і вдома, на власному комп'ютері, на якому будуть встановлені необхідні програми. Будь-яка помилка в дизайні не фатальна - її завжди можна виправити. <span>У дизайнера є можливість бачити результат своєї роботи, отримувати естетичне задоволення від процесу.
</span>Тепер про мінуси. Найчастіше творчий процес сильно обмежений - фінансовими, тимчасовими, ідейними рамками. <span>Не завжди можна орієнтуватися на політ фантазії, найчастіше доводиться робити так, як вважає за потрібне клієнт або начальник.
</span>До чого потрібно бути готовим:Вибираючи професію дизайнера, потрібно бути готовим до того, що дизайн - складна, копітка, буденна робота. У неї ніхто не застрахований від творчих криз, ідейного виснаження. Іноді доводиться робити роботу в авральному режимі. Потрібно
також враховувати, що область дизайну досить суб'єктивна: те, що вважає
за краще один, не обов'язково сподобається іншому. <span>Тому критерії оцінки роботи сильно ускладнені.</span></span>
Описание религиозной жизни России, наверное, следует начать с принятия на Руси христианства. Это случилось в 988 году. Политическая обстановка того времени требовала для выживания государства принятия того или иного вероисповедания, причем вероисповедания соседей, которые и становились союзниками. Предложений было много, но всерьез пришлось выбирать между двумя: принятие православия, и дальнейшая ориентация на Византию или принятие католической веры и ориентация на Западную Европу. Как известно, князь Владимир выбрал православие, наверное, в силу того, что греки Руси никак не угрожали, скорее наоборот, а вот в западноевропейской политике и тогда (и сейчас) занимал видную роль "Дранг Нах Остен" поход на Восток, с крестом и мечом. Если бы тогда была принята латинская вера (т. е. католичество) , то Русь как самостоятельное государство перестала бы существовать.
Русь, приняв христианство, еще долго оставалась под властью языческих воззрений, которые включились в православное вероучение. Вместе с византийским вариантом христианства была воспринята и идея подчиненности церкви светским правителям.
Православная церковь не дала распасться Русской державе в период феодальной раздробленности и монголо-татарского ига.
Ведь тогда Русь представляла собой скопление мелких княжеств, постоянно враждовавших между собой. Но церковь была одна, подчиняющаяся одному митрополиту Всея Руси. Митрополия находилась до 1300 г. в Киеве, затем некоторое время - во Владимире, затем в Москве. Именно поддержка церкви позволила начать процесс объединения русских земель вокруг Москвы в 14 веке.
Формирование государственности на Руси шло в направлении к сильной центральной светской власти. Церковь постепенно теряла функции непосредственного управления. Эпизодические попытки православной церкви усилить свое влияние на государственную власть успеха не имели. Приоритет государственной власти над церковной и определение статуса православной церкви как государственной религии получили правовое закрепление в Соборном уложении 1649 г.
В XVII веке вновь обостряется борьба "священства" и "царства", но произошедший церковный раскол позволил царской власти взять контроль над церковью под предлогом защиты "правой веры".
При Петре I была создана государственная система управления, упразднено патриаршество, и даже тайна исповеди была включена в систему государственной политики.
Согласно "Своду законов Российской империи" все религии на территории страны делились на три группы: государственную (православное вероисповедание) , терпимые (староверы, инославные, т. е. христианские неправославные, ислам, иудаизм, буддизм, идолопоклонничество и т. д. ) , и нетерпимые (различные секты) . Запрещенные секты в России (конец 19 века) : молокане, хлысты, духоборцы, жидовствующие, адвентисты 7-го дня и др.
Не исповедывать какое-либо вероучение вообще запрещалось до начала прихода к власти большевиков. Распространение атеистических взглядов подвергалось уголовному преследованию.
Временное правительство, придя к власти, отменило все сословные, религиозные и национальные ограничения.
Православная религия была заменена на коммунистическую. Коммунистическая идеология СССР имела массу признаков религии: своего бога и его сподвижников, мучеников, святых и святыни; рай и ад (на земле) , и другое. И когда несколько лет назад была разрушена вера в В. И. Ленина, т. е. с метафизической точки зрения, Ленин остался без энергетической подпитки, вся советская магическая система рухнула.
В настоящее время по конституции 1993 года (глава 2, статьи 14-19) Российская Федерация является светским государством, в котором никакая религия не может устанавливаться в качестве государственной или обязательной. Религиозные объединения отделены от государства и равны перед законом.
<span>Каждому гражданину предоставлена свобода мысли и слова. Не допускается пропаганда или агитация, возбуждающие социальную, расовую, национальную или религиозную ненависть и вражду.</span>
1.<span>er geht in den Pool schwimmen
2.</span><span>interessant zu Lesen Buch am Wochenende
3.</span><span>du magst das Fahrrad
4.</span><span>Sie Versprechen, gute Noten zu bekommen</span>
530+570+520+430+550=2600