Слово, яке дає уявлення про той чи інший предмет.
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім'ї (7 дітей, Ольга — четверта дитина).
Коли Ользі було 5 років, батька переводять до міста Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами загалом, так і між їхніми доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Ольгою Устиянович, зародилася щира дружба, яка тривала до кінця життя письменниці.
1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольгу віддають до німецької початкової школи, навчають грі на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі — лише німецької та румунської. У Кимполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. У цьому домі Ольга випозичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців»[2]. Вірною подругою Ольги Кобилянської назавжди стає Августа Кохановська. «Вона є мій «добрий ангел», як я її все називаю, і в ній пізнала я одну з тих немногих товаришок, котра мене справді любить», — згадуватиме згодом Ольга Кобилянська. Між ними була сильна душевна спорідненість.
Сьогодни був день чудовий
Сьогни був рад я
Все чудово,жизня налаживаеться.
(соррьки за ошибки,у меня нет укр клавиатры)
Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
<span> Звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора. </span>