он с ней не шутил он хотел сказать ей этим то что не надо быть такой размазней надо надо было постоять за себя возмущаться почему тебя так обобрали он не шутил
Остап и Андрий были сыновьями одного из самых прославленных и отважных казаков-атаманов в Сечи – Тараса Бульбы. Отец воспитывал их обоих одинаково, отправил их в бурсу, для того, чтобы те выросли, стали мужественнее, образованнее. Оба сына, и Остап и Андрий, когда выросли, стали сильными, жаждущими сражений и подвигов казаками. Но огромные различия были в этих кровных братьях, и эти различия крылись в их характерах.
Остап уже в бурсе стал проявлять свой отважный, твердый характер. Он не любил учиться, и несколько раз бежал из академии обратно, в Сечь. И только угрозы отца отправить его в монастырь заставили Остапа прилежно учиться. Также, он был отличным товарищем, никогда не предавал своих, терпел все наказания. Он имел добродушный нрав, но был лишен гибкости ума.
В отличие от старшего брата, Андрий был «имел чувства несколько живее и как-то более развитые. «Он также кипел жаждою подвига, но вместе с нею душа его была доступна другим чувствам». Это чувство – любовь. Оно рано закралось в душу героя. Однажды встретив прекрасную девушку, он влюбился в нее без памяти. В будущем это сыграет трагическую роль в судьбе Андрия.
В первых сражениях Остап и Андрий проявили как нельзя больше свою казацкую удаль, храбрость и умения. «О! да это будет со временем добрый полковник! – говорил Тарас об Остапе. Не менее дивился Тарас и второму своему сыну – Андрию: «И этот добрый – враг бы не взял его! Вояка! Не Остап, а добрый, добрый также вояка!»
Но все изменилось, когда Андрий случайно узнал, что в осажденном казаками городе живет та, о которой он грезил несколько лет. Андрий переходит на сторону врага. Он нашел для себя новую отчизну – любовь, которая для него милее и товарищей, и отца, и родины.
Таким образом, проявляется роковое различие между Остапом и Андрием. Если смысл жизни первого – это защита отечества, православной веры и верное служение казацкому делу, то для последнего важнее всего веление сердца.
Однако, обоих братьев ждет трагическая судьба. Андрий, встретившийся во время баталии со своим отцом, умирает от его же пули. «Чем бы ни казак был? и станом высокий, и чернобровый, и рука была крепка в бою! Пропал, пропал бесславно, как подлая собака!» -восклицает Тарас над телом убитого им сына.
Но как герой умирает Остап, которого захватили в плен поляки. Претерпев все муки на месте казни, Остап мужественно встречает смерть.
Таким образом, братья, которые воспитывались одинаково, стали впоследствии врагами. Но у них у обоих было мужество, была сильная воля. Оба они были храбрецами и погибли во имя того, что защищали.
У фільмі Чарлі та Шоколадна фабріка я побачів багато цікавого та надзвичаїного.Мені сподобались шоколадні ріки та водопади.Як усі труби були звязані з собою.Особливо була цікава кімната де був пристрії якиї пересував людей у інший вимір.Мені дуже сподобався цеї фільм він був дуже захоплючий та цікавиї.
У статті дібрані основні цитати, котрі допоможуть вам охарактеризувати героя твору Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять” діда Демяна (діда Михайлика). Даний матеріал можна використати для цитатної характеристики образу.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»