Мир-это нечто, что представляет собой нашу землю, но это не только живое вокруг нас, это ещё и способ жить дружно и уважать друг-друга. Мир живёт внутри нас, ссоры-показатель низкого мира между странами, родителями, друзьями, окружающими.
Мир-это все мы, а мы часто бываем жестоки и резки по отношению к другим людям. Наша цель должна заключаться в выстраивание мира на основе добра и сострадания, но часто мы рушим этот мир, теряясь раз-за-разом в пучине зла, обмана и предательства.
Для нормальної життєдіяльності організму людини і доброго засвоєння їжі людський організм повинен одержувати усі поживні речовини у певних співвідношеннях. Наприклад, нормальне співвідношення білків, жирів та вуглеводів має бути 1 : 1,1 :4,1 для молодих чоловіків та жінок, зайнятих розумовою працею, і 1 : 1,3:5 для тих самих людей, якщо вони зайняті важкою фізичною працею. Ці речовини не мають однакової поживної цінності і кожна з них має своє особливе значення для організму.
Білки належать до життєво необхідних речовин, без яких неможливе життя, ріст і розвиток організму. Вони найважливіші компоненти харчування, що забезпечують пластичні та енергетичні потреби організму. Білки—це органічні речовини, що складаються з амінокислот, які, поєднуючись між собою в різних композиціях, надають білкам різноманітних властивостей. Харчова і біологічна цінність білків визначається збалансованістю амінокислот, що входять до їх складу.
Різноманітне харчування—найправильніший шлях постачання організму повноцінними білками. Найбільшу біологічну цінність мають білки тваринного походження. Фізіологічними нормами передбачається, що 55 \% необхідних білків мають забезпечуватись за рахунок білків тваринного походження.
Теплова обробка прискорює перетравлювання білків. Тривале розварювання, подрібнення, протирання продуктів поліпшує перетравлювання, і засвоювання білків, особливо рослинних. Проте надмірне нагрівання може негативно вплинути на амінокислоти, з яких складаються білки.
Потреба в білках для дорослої людини становить у середньому 85— 90 г на день. Добову потребу в білках залежно від віку людини, її фізіологічного стану, виду та умов праці наведено в табл. 1.
Роль жирів у харчуванні визначається їх високою калорійністю і участю в процесах обміну. Жири забезпечують у середньому 33 \% добової енергоцінності раціону. З жирами в організм надходять необхідні для життєдіяльності речовини: вітаміни А, О, Е, незамінні жирні кислоти, лецитин. Жири забезпечують всмоктування з кишечника ряду мінеральних речовин та жиророзчинних вітамінів. Вони поліпшують смак їжі і викликають відчуття ситості. Жири в організмі можуть утворюватися з вуглеводів та білків, але повною мірою ними не заміняються.
<span>Слід пам'ятати, що жири легко окислюються на повітрі, під час зберігання на світлі і в теплі, а також у процесі теплової обробки, особливо смаження. У несвіжих і перегрітих жирах руйнуються вітаміни, зменшується вміст незамінних жирних кислот і нагромаджуються шкідливі речовини, що спричиняють подразнення шлунково-кишечного тракту, нирок, порушення обміну речовин. Надмір жирів в їжі погіршує засвоєння білків, кальцію, </span>магнію, підвищує потребу у вітамінах, що забезпечують жировий обмін. Потребу в жирах з урахуванням статі, віку і характеру праці подано в табл. 1. У середньому добова потреба в жирах становить 80—100 г, з яких ЗО \% мають забезпечуватись рослинними жирами.
Отже, на частку білків має припадати 11—13\%, жирів—33, енергетичної цінності добового раціону з диференціацією по зонах: для пів-дених районів потреба в жирах становить 27—28 °/о, для північних— 38—40.
Фосфатиди — біологічно високоактивні речовини. Вони присутні в усіх клітинах організму і впливають на процеси клітинного обміну. З фосфатидів у продуктах харчування найширше представлений лецитин. Він не є незамінною поживною речовиною, але має важливе значення у харчуванні. Лецитин сприяє перетравлюванню, всмоктуванню і правильному обміну жирів, посилює виділення жовчі, сполучаючись з білком, утворює мембрани клітин, нормалізує обмін холестерину, а також чинить ліпотропну дію: зменшує нагромадження жирів у печінці, сприяючи їх перенесенню у кров.
На лецитин багаті яйця, печінка, ікра, м'ясо кролика, паста «Океан», жирні оселедці, нерафінована олія.
Вуглеводи є основною частиною харчового раціону. Фізіологічне значення вуглеводів в основному визначається їх енергетичними властивостями. Вони—головне джерело енергії організму. При всіх видах фізичної праці спостерігається підвищена потреба у вуглеводах. З їжею надходять прості і складні вуглеводи, легкозасвоювані і незасвоювані вуглеводи. Основними простими вуглеводами є глюкоза, галактоза, фруктоза, сахароза, лактоза та мальтоза. Складні вуглеводи—крохмаль, глікоген, клітковина, пектин. Потреба у вуглеводах становить 350— 500 г на добу.
Надмірне споживання вуглеводів — поширена причина порушення обміну речовин, що сприяє розвитку ряду захворювань. При раціональному харчуванні до ЗО \%<span> вуглеводів їжі здатні переходити в жири. В разі ж надміру вуглеводів, особливо легкозасвоюваних, цей процент вищий.</span>
<span>Волга, дельта Волги. Здесь сохранились многие виды рыб, птиц и животных. В регионе можно увидеть таких редких и красивейших в мире птиц, как кудрявый пеликан, лебедь-шипун, большая белая цапля, фазан, орлан-белохвост и многих других(серый гусь, кряква, лысуха, чирок, серая утка...). На взморье можно встретить каспийского тюленя - нерпу, в тростниковых зарослях дельты Волги - кабана, а на равнинах степей и полупустынь - реликтовую антилопу - сайгака. На территории Волго-Ахтубинской поймы и дельты Волги в результате исследований выявлено около 500 видов растений, принадлежащих к 82-м семействам. Наиболее богатыми среди этих семейств являются роды полыни, рдестов, астрагалов, осок, молочаев и солянок. Растительный состав нижневолжской долины тесно связан с увлажнением. Резкая смена увлажнения в пойме и дельте препятствует распространению лесов. Они произрастают только узкими полосами (ленточные или галерейные леса) вдоль русел рек и протоков; основные же пространства заняты лугами. Здесь распространены тополь черный, ясень, вяз и ива. На лугах с небольшим увлажнением встречаются вейник наземный, щавель кисленький, синеговник, полынь понтическая, подмаренник русский, лядвенец рогатый. Более влажных луга заняты кострецом безостым, мятликом узколистым, подмаренником мареновидным (в пойме) и клубнекамышом морским, алтеем лекарственным и другими видами Увлажненные и переувлажненные местообитания заняты осокой острой, поручейником широколистным, тростником южным, повоем заборным, осокой береговой (в дельте). По п.2, 3 Волжские берега: При отсутствии регулирования речного стока на равнинных реках (а к ним относится и Волга) происходят естественные русловые процессы. При использовании реки как водного пути и для хозяйственного освоения прибрежных территорий на русло всегда приходится воздействовать: проводить дноуглубительные и выправительные путевые работы, а также укреплять берега от разрушения. Волга, как никакая другая река в России, интенсивно используется в хозяйственном отношении. Но даже и без этого во все времена правый берег Волги разрушался, хотя люди все равно селились там - не только на первой речной террасе, но и в пойме. Однако на правом берегу жить можно было только на первой речной террасе, так как выше поймы все сжигали суховеи. Чуть выше поймы и на первой речной террасе все буйно росло, деревни утопали в садах. Правда, пасли скот и заготавливали сено, конечно, на левом (заливном) берегу Волги. Вот там селиться не следовало из-за ежегодного затопления огромных территорий. При сверхвысоких половодьях террасу затапливало, а после спада практически каждый раз жители отмечали, сколько берега съела вода. Создание водохранилищ Волжско-Камского каскада резко изменило гидрологические и гидрогеологические условия взаимодействия акваторий с берегами. Процессы переформирования берегов активизировались. Особую остроту эта проблема приобрела в связи со значительной освоенностью прибрежной и береговой зон Волжско-Камского региона, ведь на берегах этих рек расположены крупнейшие города России, сотни населенных пунктов (табл.1). Реки Волга и Кама превратились в цепь водохранилищ. Это резко изменило условия взаимодействия акваторий с берегами. Общая протяженность берегов водохранилищ составляет 13,8 тыс. км, в том числе подверженных абразии и эрозии 7,2 тыс. км</span>