<span>Я вважаю, що кожен вільний обирати, що саме для нього означає жити. Одні вважають, що жити — значить мислити, інші думають, що любити, а багато хто й справді переконаний у тому, що жити — значить боротися. Чому ж остання думка може бути слушною? </span>
<span>На мій погляд, вона виникла з життєвого досвіду. Адже людині завжди доводиться боротися: за життя, за здоров'я, за місце під сонцем тощо. Іноді доводиться боротися і з самим собою — зі своїми вадами, лінощами, зневірою. Це підтверджує думку, що жити — значить боротися. </span>
<span>Яскравим прикладом цього є вірш Лесі Українки "Contra spem spero!" у якому висловлено рішучість боротися з усіма негараздами і перемагати. Багато хто пам'ятає переконливі рядки: "Так! я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити!" У тому, що це не просто декларація, можна переконатися на прикладі життя цієї великої жінки. Адже їй довелося боротися і з хворобою, і з безнадією, і з жалісливими поглядами рідних і знайомих, що не дуже вірили в майбутнє такої хворої дівчинки. Але сила духу в ній виявилася неабияка. Вона виборола в життя право на щастя, та навіть більше, на літературне визнання, славу, </span>
<span>Така позиція завжди викликає повагу. Так само мислив і чинив герой роману Івана Багряного "Тигролови". Григорій Многогрішний боровся за людську гідність і честь, а тому зважився тікати зі страшного потяга. Та й надалі його життя — це була боротьба. Інакше б він не вижив. І таких прикладів багато і в літературі, і в житті. </span>
<span>Отже, це свідчить, що жити — значить боротися.
</span>
Я не могу сказать, что мне очень понравилась повесть Максима Горького "Детство", потому что читать о тяжелой, горькой, полной боли, несправедливости и обид судьбе мальчика Алеши, главного героя книги, было трудно. Повесть даже начинается со страшного момента: мама, Алеша и его младший братик едут к деду, потому что умер отец, кормилец семьи.
А дальше страница за страницей - рассказ о жизни в доме деда Каширина, где дядьки друг друга ненавидели, где издевались над полуслепым мастером Григорией, а когда он вообще лишился зрения, его выгнали, где дед по выходным не гулял с внуками, а безжалостно порол их до крови в назидание... Ну кому понравится такая жизнь?
Даже воспоминания о бабушке, рассказывавшей Алеше сказки и защищавшей внука, не смогли сгладить общего впечатления об этой тяжелой книге.
Повесть завершается сценой, когда дед Каширин со словами"«Ну, Ляксей, ты – не медаль, на шее у меня – не место тебе, а иди-ка ты в люди" фактически выгоняет внука из дома, заставляет его идти и зарабатывать деньги в возрасте 11 лет, считая, что в этом возрасте детство должно заканчиваться... Но я бы тоже ушел(ушла) из такого дома, где было так много злобы и боли...
Добрым была старушка которая из своей доброты подверглась моральным и физическим пыткам заложив свой дом для фореста.
Николенька не хотел признавать свою грубость и ошибки,а бабушка не могла понять ,почему он не хочет признавать свои ошибки и неправильное поведение,воспитатель как и Николенька был раздражен и не мог справиться со своим гневом.
В России жили и живут очень преданные своей стране и умные, одареннные люди.