На початку весни зелену природу напуває талий сніг. Згодом він зникає, а із землі тягнуться до неба молоді паростки.
Сонце піднімається високо над горизонтом. Його проміння тепліше зігріває усе навколо. Випаровує останні краплі води. Посуха сушить рослини, не дає їм рости. І тоді потрібен життєдайний дощ. Він розчинить мінеральні солі. Рослини вберуть поживу, буятимуть силою та цвітом.
Навесні дощ потрібен для росту та життя рослин.
Ми часто згадуємо в розмові слово «природа». І у кожної людини це слово викликає тільки приємні асоціації та спогади: луки з польовими квітами, білокорі берізки, чисті струмочки й озера, ліси з передзвоном пташиних голосів.Дійсно, спілкуючись з живою природою, людина відпочиває душею. Міські жителі, відвідуючи музеї та виставки картин, милуються насамперед пейзажами відомих митців — великих майстрів пензлю.
Сама природа вчить нас цінувати красу й мистецтво, а головне — берегти їх. Але не завжди ми можемо захистити прекрасне. Найчастіше з нашої вини — вільної або мимовільної — гинуть ліси, річки, тварини, птахи, забруднюється повітря. І це далеко не повний перелік руйнівного впливу людини на рідну природу. Гублячи природу, людина не усвідомлює, що гине сама. Адже її здоров’я і добра доля залежать від навколишнього середовища.Тому кожен з нас зобов’язаний завжди пам’ятати про це, повинен вміти бути вдячним. Тож, будемо берегти природу — кожен в міру своїх сил і можливостей. Ми маємо піклуватися про майбутнє нового покоління. Хотілося б, щоб і воно могло побачити й оцінити цю незрівнянну красу матінки-природи.
1. корінь "звуч" префікс "без"
2. префікс ''від" корінь "дзвен"
3. префікс "об" корінь "біл''
4. префікс "в" корінь "вечер"
Мать это родной человек.
мачеха нет.
это два разных слова
Благородство – це зовсім не одяг і не постава. Людину визначають її вчинки. Слова – це вітер. Одяг – зовнішня оболонка. Тільки вчинки розкривають справжню сутність людини, визначаючи тим самим ступінь шляхетності, так само як і інтелігентності. Благородна людина має бути в першу чергу поблажливою, поблажливою до слабостей і пороків інших. Благородство – це уміння прощати, хоча це зовсім не означає, що не потрібно вміти постояти за себе.
Яке б не було походження і положення, не принизити цим іншого – ось справжнє благородство. Повага до людей і інтелігентність – окремий випадок благородства. Жертовність, щедрість, причому не тільки душевна – теж приманне благородній людині. Благородство – це коли ти віддаєш людям все, що можеш і одночасно прощаєш цих людей за те, що вони не відповідають на це взаємністю! Загалом, благородство – це вчинки і справи, справи і вчинки. І при цьому відсутність тикання себе в груди і захвату своїм благородством.
Доводити , що благородство людини визначається не положенням і не знатним походженням, навряд чи варто. В основі благородства, насамперед, лежить високе розуміння честі і обов’язку. Кодекс благородної людини включає в себе такі поняття, як чесність, прямота, сміливість, принциповість, наполегливість і в той же час – гуманність, вміння щадити слабкого, бути вище дрібниць, вміти жертвувати власними інтересами на користь інших. Благородство – це коли ти робиш добро непомітно, не заради визнання і нагород. Я впевнений в цьому.
Є люди, які плутають благородство з зовнішньої красивою позою, з чванливістю, зарозумілістю. Будь-яке зауваження на свою адресу вони сприймають як образу власної честі. Людини, здатній на благородний вчинок, людині, що володіє почуттям власної гідності, якраз найважче образитися або образити.
Визнати свою помилку, вибачитися, якщо ти винен, не боятися потрапити в дурне або скрутне становище заради доброї справи – це не означає поступитися власною гідністю, а значить поступити великодушно. Але якщо ви скептично ставитеся до проявів безкорисливості, вам є над чим замислитися. Я переконаний: справжнє благородство невразливо для дрібниць життя. Треба за всіх обставин залишатися непохитною, чесною, благородною і безкорисливою людиною. Я сподіваюся стати чесною людиною, яка вчиняє безкорисливі вчинки, і мені є з кого брати приклад.