Ответ: 1. - нет (жирорастворимый только витамин А); 2. - нет (шишка, это видоизмененный побег); 3. - да; 4. - да; 5. - нет (больше всего позвонков у леминга); 6. - нет (существуют растения-паразиты, которые не имеют хлоропластов); 7. - да; 8. - нет (хламидомонада размножается только бесполым путем); 9. - нет (так как сахароза = глюкоза + фруктоза); 10. - да;
P.S. Рада была помочь) Удачи!
Різноманітність умов життя обумовлює і різноманітність способів поширення. Щоб вижити і дати потомство, кожний вид пристосовується на свій лад. Від того, наскільки «винахідливо» забезпечує він продовження роду, залежить процвітання виду, його розвиток. Зміна умов існування вимагає відповідної реакції живих організмів. Пристосуватися — значить жити, і навпаки: вид, що не може пристосуватися до нових умов, приречений на загибель. Позитивна реакція на дію нового фактора еволюції надає виду певної переваги над іншими.
У рослинному світі вплив на природу господарської діяльності людини став одним з наймогутніших факторів еволюції. Деякі рослини систематично винищувалися, решта страждала від змінення вологості ґрунту, випасу, викошування, витоптування. Частина видів втратила своїх запилювачів, інші не витримали високу концентрацію в ґрунті хімічних речовин тощо.
Для рослин, індиферентних до господарської діяльності людини, поява такого фактора не мала вирішального значення. Вони не гинули, але й скористатися «перспективою», яка відкривалася тепер у поширенні діаспор, не могли. По-перше, не всі види мали відповідні пристосування до антропохорії. По-друге, рослини, звиклі до певних умов існування, хоч їх насіння випадково заносилося в іншу місцевість, гинули на далекій чужині. Це відбувалося тому, що вони не були здатними пристосуватися до інших природних умов: кліматичних, ґрунтових, режиму вологості, місцевих рослинних угруповань, бо, як кажуть ботаніки, мали вузьку екологічну амплітуду. Але були й інші. Інші рослини, «перебравшись» на екотопи, створені людиною, продовжували нормально існувати. Господарська діяльність людини набагато спростила їх поширення. Такі винятково пластичні й життєздатні види могли б розселитися по всіх материках, якби на перешкоді не ставали моря й океани, а в межах континентів — широкі ріки, безмежні пустині і високі гірські хребти, вкриті вічними снігами. Можливість подолати ці перешкоди надає їм людина, яка в процесі господарської діяльності прокладає шляхи сполучення між континентами та місцевостями із специфічними умовами існування.
Відмінність антропохорного і природного способів розповсюдження полягає у дальності, масовості, швидкості першого з них. Дальність збільшує шанс дістатися придатної для зростання місцевості. Масовість забезпечує успішну колонізацію нового краю. Швидкість дає можливість найвіддаленішу «мандрівку» завершити до того, як насінина втратить схожість.
Пристосуванням до антропохорії є також висока плодючість. Адже чим більше діаспор має рослина, тим більше шансів, що якась їх частина потрапить у місцевість, придатну для життя, що кілька з них дадуть початок новій колонії.
Особливо підвищилися шанси здатних до антропохорії рослин, що ростуть у безпосередній близькості до житла людини. Таким видам легше скористатися здобутками цивілізації і, подолавши тисячі кілометрів у кишені пасажира, в мішку із зерном тощо потрапити в іншу місцевість. Тому в деяких рослин навіть не виникли якісь особливі пристосування до поширення.
Важливою умовою успішного закінчення «подорожі» є наявність на «кінцевій зупинці» належного екотопу. Відсутність вільного місця в рослинному покриві нової місцевості, хоч вона і знаходиться в межах потенціального ареалу, завжди була однією з найбільш вагомих перешкод у розповсюдженні рослин. Ніякі найефективніші способи розповсюдження, ніякі інші переваги не допоможуть рослині оселитися в цілинному степу або пралісі, тобто незайманному угрупованні з різноманітним і багатим видовим складом, де кожний вид займає свою екологічну нішу, а всі разом створюють єдиний злагоджений організм. Заб’ють непроханого гостя навколишні трави, і засохне він, не встигнувши й прорости.
Там, де рослинний покрив зруйнований і з’явилися вільні екологічні ніші, природні рослинні угруповання втратили свою рівновагу, конкуренція з боку місцевої флори дуже послаблена. Таке рослинне угруповання вже не здатне протистояти заселенню території іншими рослинами.
Легко оселитися рослинам там, де природний рослинний покрив зруйнований розорюванням, житловим, промисловим чи транспортним будівництвом. Придатні до колонізації адвентивними рослинами штучні, наприклад, насипні грунти уздовж залізниць та інших шляхів сполучення. Подібні ділянки виникали вже з перших кроків господарської діяльності людини, особливо у процесі освоєння земель під сільськогосподарські угіддя. З часом інтенсивний розвиток сільського господарства, техніки та економіки, урбанізація (будівництво міст), розширення сфери діяльності суспільства призвели до заміни на величезних просторах природних ландшафтів культурними і до істотних змін аборигенної (місцевої) рослинності. Нині близько 40 % поверхні Землю
При понижении температуры у таких растений отмечаются повышение содержания сахаров и других веществ, защищающих ткани (криопротекторы), это прежде всего гидрофильные белки, моно- и олигосахариды;
• снижение оводненности клеток;
• увеличение количества полярных липидов и снижение насыщенности их жирнокислотных остатков,
• увеличение количества защитных белков.
На степень морозоустойчивости растений большое влияние (оказывают сахара, регуляторы роста и другие вещества, образующиеся в клетках. В зимующих растениях в цитоплазме накапливаются сахара, а содержание крахмала снижается. Влияние сахаров на повышение морозоустойчивости растений многосторонне (предохраняет от замерзания большой объем внутриклеточной воды, заметно уменьшает количество образующегося льда).
Сахара защищают белковые соединения от коагуляции при вымораживании; они образуют гидрофильные связи с белками цитоплазмы, предохраняя их от возможной денатурации, повышают осмотическое давление и снижают температуру замерзания цитозоля. В результате накопления сахаров содержание прочносвязанной воды увеличивается, а свободной уменьшается. Особое значение имеет защитное влияние сахаров на белки, сосредоточенные в поверхностных мембранах клетки. Сахара увеличивают водоудерживающую способность коллоидов протоплазмы клеток; связанная с коллоидами вода в виде гидратных оболочек биополимеров при низких температурах не замерзает и не транспортируется.
Криопротекторами являются также молекулы гемицеллюлоз (ксиланы, арабиноксиланы), выделяемые цитоплазмой в клеточную стенку, обволакивающие растущие кристаллы льда, что предотвращает образование крупных кристаллов, повреждающих клетку. Так клетки защищаются как от внутриклеточного льда, так и от чрезмерного обезвоживания.
Значительное количество защитных белков и модификации молекул липидов увеличивают структурированность клеток. У большинства растений возрастает синтез водорастворимых белков. Белковые вещества, частично гидролизуясь, увеличивают содержание свободных АК.
В тканях морозоустойчивых растений в конце лета и осенью накапливаются в достаточно количестве запасные вещества (прежде всего сахара), которые используются весной при возобновлении роста, обеспечивая потребности растении в строительном материале и энергии.
Рецепторы, специфичные к восприятию сладкого, расположены на кончике языка, горького - между телом и корнем языка, кислого - по бокам языка, солёного - на кончике и по бокам языка.