<span>Юрий Долгорукий долгое время был Ростовским князем. В 1125 году «столица» княжества была перенесена из города Ростов в Суздаль. В 1131 году князь Юрий Долгорукий перестал зависеть от Великого Киевского князя. Жители Северо-Восточной Руси любили Долгорукого. Юрий вел созидательную деятельность, обустраивал города, строил церкви и стойко защищал своих верноподданных.</span> В 1149 году князь Юрий Долгорукий , наконец-то разбил дружину Изяслава Мстиславича, и стал восседать на Киевском престоле. Долго быть Великим князем Долгорукому не пришлось, и уже в 1152 году Юрий был изгнан из Киева. Спустя два года, умерли основные соперники Юрия Долгорукого за Великокняжеский трон. Умер Изяслав Мстиславович, умер Вячеслав Владимирович. Остался в живых лишь Изяслав Давыдович. Прознав об ослаблении противников, Долгорукий вышел в поход. Изяслав Давыдович в итоге был вынужден оставить Киев, и начал княжить в Чернигове. Юрий Долгорукий опять стал Великим Киевским князем. В 1157 году Юрий Долгорукий умер. После торжеств у Осмянника Петрилы, Долгорукому стало плохо. По-видимому, князя отравили. Несколько дней организм Юрия сопротивлялся, но окончательно одолеет яд, он не смог.<span> Юрий Владимирович Долгорукий многое оставил после себя. Юрий основал ряд новых городов Юрье Польский, Дмитров, Переяславль - Залесский. Юрий Долгорукий уделял большое внимание обустройству городов. Долгорукий был человеком религиозным, строил много церквей. В годы его жизни набрало силу Владимиро-Суздальское княжество, ставшее центром севера Руси.</span>
Бароко (від італ. barоссо, фр. baroque — дивний, неправильний) —
літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін
«бароко» перейшов до літературознавства з мистецтвознавства на через
загальну схожість у стилях образотворчих мистецтв і літератури тієї
доби. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури використав
Фрідріх Ніцше.
Цей художній напрям був спільним для переважної більшості
європейських літератур. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було
його запереченням. Відійшовши від властивих ренесансній культурі
уявлень про чітку гармонію та закономірність буття й безмежні можливості
людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім
світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними
силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю,
породженого перехідною добою, характерним є руйнування
антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного
начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається
болісне переживання особистої самотності, «покинутості» людини в
поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю». У цих пошуках митці
бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею,
Богом і дияволом. Характерними ознаками цього напрямку були також
відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською
релігією.
Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність.
Митець своїми творами повинен був створювати ілюзію, читача треба
буквально приголомшити, змусити його дивуватися за допомогою введення до
твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів,
красномовства героїв. Поетика бароко характеризується поєднанням
релігійності та світськості в межах одного твору, наявністю
християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням
традицій Відродження. Однією з основних рис барокової культури є також
синтез різних видів і жанрів творчості. Важливий художній засіб у
літературі бароко — це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ
світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається
поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до
алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням
світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних
змін життя.
Герой барокових творів — здебільшого яскрава особистість із
розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо
обдарований і дуже часто шляхетний у своїх вчинках. Стиль бароко
увібрав у себе філософські й морально-етичні уявлення про навколишній
світ і місце людської особистості в ньому.
Серед найвизначніших письменників європейського бароко —
іспанський драматург П. Кальдерой, італійські поети Маріно і Тассо,
англійський поет Д. Донн, французький романіст О. д'Юрфе та деякі інші.
Барокові традиції знайшли подальший розвиток у європейських літературах
ХІХ-ХХ ст. У XX ст. з'явилася й літературна течія необароко, яку
пов'язують із авангардною літературою початку XX ст. та постмодерною
кінця XX ст.
Всё это из - за того, что в нашем мире не все люди могут быть внимательными и осторожными. Поэтому иногда и происходят такие ситуации, в которых был виноват человек, неосторожно - обращающийся с огнём.
Шыдамдылық - адам бойына екі жолмен дариды, бірі туа біткені де, екіншісі адам өзін - өзі тәрбиелеу жолымен келеді. Адам баласының бойында оны дәл сабырлылық тәрізді керемет етіп көрсететін мінез кемде - кем. "Сабыр түбі - сары алтын", "Сабырлы жетер мұратқа, Сабырсыз қалар ұятқа" деген қанатты сөз тегіннен тегін айтылмаса керек. Ашуға да, қуанышқа да сабырлылық көрсету бұл адамдықтың үлкен белгісі.