Пропоную скласти діалог про прочитану книгу так:
<span>-
</span>Привіт, Марічко! Як справи? Ти дочитала «Сонячну
машину» Володимира Винниченка?
<span>-
</span>Привіт, Оксанко. Все добре. Так, дочитала.
І тобі раджу!
<span>-
</span>Невже настільки цікаво?
<span>-
</span>Так, ця утопія дуже захоплююча. Та й є над
чим помислити після її прочитання. Наприклад над тим, чи можливе існування
ідеальної держави. А ти що зараз читаєш?
<span>-
</span>Я читаю новели та оповідання Коцюбинського.
<span>-
</span>О, також захоплюєшся українською класикою.
І що можеш порадити прочитати?
<span>-
</span>Дуже вразила мене новела «Цвіт яблуні». У
ній описується як батько втрачає дитину. Ще цікавою мені здались новели «На
камені» та «На острові».
<span>-
</span>Обов’язково прочитаю, дякую за поради.
<span>-
</span>І тобі дякую, бувай.
<span>-
</span>На все добре!
<span> </span>
Ответ:
по -префікс
дорож-корінь
ник-суфікс
закінчення-нульове
Объяснение: я не копировала
<span><span>я→<span><span>[й']:согласный, непарный звонкий, сонорный, непарный мягкий
</span><span>[а]:гласный
</span></span></span><span>с→<span>[с]:согласный, парный глухой, парный твёрдый
</span></span><span>н→<span>[н]:согласный, непарный звонкий, сонорный, парный твёрдый
</span></span><span>і→<span>[ы]:гласный
</span></span><span>й→<span>[й']:<span>согласный, непарный звонкий, сонорный, непарный мягкий
</span></span></span></span><span><span>
з→<span>[з']:согласный, парный звонкий, парный мягкий
</span></span><span>е→<span>[и]:гласный
</span></span><span>м→<span>[м]:согласный, непарный звонкий, сонорный, парный твёрдый
</span></span><span>л→<span>[л']:согласный, непарный звонкий, сонорный, парный мягкий
</span></span><span>я→<span>[а]:<span>гласный
</span></span></span></span>Все шо знаю!
Мамина пісня
Перша пісня, яку чує немовля - це колискова, яку співає мати. Майже для кожної дитини перше знайомство з музикою, рідною мовою та культурою взагалі починається з маминої колискової пісні. Дитина ще занадто мала, щоб розуміти слова, але лагідні інтонації маминої пісні заспокоюють її, і дитина засинає зі щасливою посмішкою на обличчі.
Дитина росте, і їй вже співають дитячі пісні та потішки, яких у кожого народа існує безліч. Це й не дивно: з давніх давен матері співали дітям пісні. Деякі з народних пісень дійшли до нас крізь сторіччя. "В полі, в полі плужок ходить", "0й ти, хмеле", "Ой, на горі жито", "Зайчику, зайчику", "Кую, кую чобіток"... Українських народних пісень та потішок для дітей є сотні. Деякі з них дуже добре відомі, решта, на жаль, мало відома широкому загалу та поступово забувається.
І це дуже сумно. Співаючи пісні своїй дитині, кожна мати закладає фундамент її майбутнього культурного розвитку. Тому саме тепер, коли пересічна людина має такий доступ до будь-якої інформації, який і не снився ще нашим дідусям та бабусям, дуже важливо зберегти безцінний скарб - народну дитячу пісню. І нехай звучать у маминому виконанні пісні, якими українці бавили дітей кілька поколінь тому.