Оповідання “Без хліба” щире співчуття викликає. Головний герой оповідання, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно. Сім’я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові “мов ножем серце краяв”. Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.
1. Остап Вишня — один із зачинателів і найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури (це чародій сміху, майстер гострого слова, який висміював у своїх творах бюрократів, п'яниць, хапуг, браконьєрів. Вишня — письменник народний, бо боліє душею за народ, його страждання, а також радіє його радощам).
2. Вишня — новатор (він збагатив жанрові різновиди памфлету, фейлетону, гуморески, нарису. Створив новий український літературний жанр усмішки, де застосовує Гротеск і гіперболу. Автор добре володіє народною лексикою, вміє влучно сказати, творчо використати прислів'я. Вишня поєднав новий зміст з глибоким національним колоритом).
3. Спадщина Остапа Вишні — віддзеркалення тогочасних проблем (що актуальні й сьогодні):
а) наша нація, наша мова (гіркою іронією пройняті думки Остапа Вишні про рідний народ, його історичну долю в минулому і сучасному — усмішка "Дещо з українознавства");
б) пореволюційне село в усмішках письменника (близько 650 усмішок. Вишня
висміює відсталість окремих селян — "Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...", безкультур'я — "Дружні поради", неуцтво і забобонність — "Гіпно-баба", "Село-книга", викриває розкрадачів народного майна — "Усипка, утечка, усушка й утруска");
в) тема мужності і нескореності народу в роки Великої Вітчизняної війни (письменник патріот утверджує героїзм простих людей, що стали на захист Батьківщини);
г) спогади про дитинство, тепло селянського оточення (велика кількість творів присвячена людям, що оточували письменника в дитинстві — цикл творів "Моя автобіографія". Кожен рядок пройнятий любов'ю до тих простих селян, котрі жили щиро, допомагали один одному, в своїй народній мудрості були "значно професоріші від самих професорів");
д) місце "Мисливських усмішок" у творчій спадщині Остапа Вишні (пройняті любов'ю автора до усього живого, що оточує нас).
4. Популярність і виховна сила "Вишневого сміху" (веселий, щирий, здоровий сміх; секрет популярності Вишні — у його єдності з рідним народом; "Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує", — писав Остап Вишня).
Поет, прозаїк,публіцист, критик,філософ, перекладач,фольклорист
Кожна країна у своїй вітчизняній літературі має визначну, центральну постать, яка протягом сторіч залишає відбиток у серцях багатьох людей. Таким символом нездоланної української нації, чия велич та могутність охоплює весь світ, є Тарас Григорович Шевченко, чиї твори і досі не втратили своєї актуальності и перечитуються протягом багатьох віків. Саме він є патріотичним символом України.Сам Тарас Шевченко жив у дуже важкий для країни період, коли люди страждали від неволі та кріпацтва, а держава від жорстокої та свавільної імперії. У письменника була дужа тяжка доля. Він народився у великій сім’ї кріпаків, а згодом багато часу перебував у засланнях. Та не зважаючи на все це, Тарас Шевченко спромігся зберегти свій талант і дати надію іншим. Протягом усього свого творчого шляху видатний митець навчає усі покоління не бути байдужим до рідної землі, не зважаючи на всі труднощі та перепони.
Не бути сліпим, боротися за власну волю та свободу. Яскравим прикладом є вірш поета «Минають дні, минають ночі…», який вражає своєю актуальністю і глибинним сенсом. Герой у цьому вірші благає Бога дати йому хоч якусь долю, тільки б не бути байдужим і сліпим, пасивним і не спроможним любити Батьківщину. Краще гірше жити, аніж змиритися зі свої становищем раба. Тобто, тут Тарас Шевченко, як і інших своїх творах виражає свою активну громадську і соціальну позицію вільної людини, усвідомлюючи, що насправді, жоден українець, ні в які часи не буде підкорятися та миритися з неволею. Саме тому великий Кобзар та Пророк спонукає до боротьби за власну долю
Дуже вперті,непідступні,рішучі,кмітливі,добрі.