<span>Часи козацтва у творчості Т. Г. Шевченка Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди воно поділося? Звідки взялося? - Ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за свободу. Він вірить, що Слава не поляже, Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, чия правда, кривда, і чиї ми діти. («До Основ'яненка») Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів борються за свободу проти ворогів свого народу і перемагають. Картину волелюбності і мужності українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими ордами показано в поемі «Гамалія». З піснею вирушають запорожці визволяти своїх побратимів. Шевченко називає козаків «бідолаха», «Орлята», «Соколята», з захопленням малює картину бою, в якому козаки демонструють свою хоробрість, молодецтво, завзяття: Як птахів чорні, В диму козацтво сміливе літає, Ніхто на світі не втече! Полум'я не пече. І. Франко назвав поему «Гамалія» «вигуків козацького геройства, відваги і енергії». Шевченко зображує козаків мужніми, сильними, волелюбними людьми, ? Панували, добували І славу, і волю ... («Іван Підкова») Вони завжди перемагають в поемах Шевченка, бо борються проти гнобителів свого народу. Красу і велич козацької перемоги поет бачить у тому, що вони прагнуть не власного добра, а свободи і щастя свого народу. У поемі «Тарасова ніч» Шевченко зображує повстання козаків проти польської шляхти, яке очолює Тарас Трясило. Славний козак, «сизокрылый», він щиро вболіває за свій народ: Бідна моя Україна, Зломлена ворогами! Оспівуючи перемогу козаків над ворогами, Кобзар одночасно глибоко сумує: Де поділося козацтво, жупани? Куди поділась доля-воля, Гетьмани сиве? («Тарасова ніч») Для Шевченка козацтво завжди ототожнювалося з волею і славою України. У поемі «Гайдамаки» він показує козацько-селянське повстання 1768 року. Ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта постають перед нами як справжні національні герої, піднесений народом і оспівані ним у піснях. Героєві поеми «Гайдамаки» Яремі Галайді притаманні всі риси справжнього козака: мужність, хоробрість, відданість справі, волелюбність, ненависть до ворогів і вірність у коханні. Саме такими сильними, Відважними і духовно красивими людьми бачив Шевченко борців за справу свого народу. Великий Кобзар пишався героїчним минулим українського народу. Боляче йому було думати, що від слави козаків, величі і краси козацької звитяги ? ... Осталися Могили по полю. («Іван Підкова»), Тому він оспівує героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам'яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого у нас немає майбутнього<span>.</span></span>
<span>Іван Карпенко-Карий — це один з корифеїв українського театру. Він був артистом, режисером, організатором театральної справи. Але найбільшою його заслугою в історії українського театру є драматургічна творчість. Він справді був талановитим драматургом, бо чим ще можна пояснити той факт, що більше ніж через сто років після написання його твори не втрачають своєї актуальності, є близькими і зрозумілими кожному читачеві і глядачеві, а головне — такими ж цікавими, як і століття тому.Вже під час прочитання комедії «Сто тисяч» в мене з’явилося багато міркувань з приводу цієї п’єси, зокрема її головного героя Герасима Калитки.Герасим — це сільський багатій, досить розумний і хазяйновитий. Він зумів розбагатіти в нових соціально-історичних умовах, коли велика кількість поміщиків, навпаки, збанкрутили і були змушені продавати свої маєтки. Калитка вміє вести велике господарство, він дуже працьовитий, енергійний, завзятий, вміє заощаджувати гроші. Але ці його позитивні риси в чималій мірі деформувалися, зазнали деградації, бо вони, як і всі помисли і дії Калитки, спрямовані на збагачення. Його економність переросла в жадність: він краще буде їсти несмачні страви і недобрий хліб, бо такої їжі не можна з’їсти багато. Йому шкода шматка хліба для наймитів, хоча саме вони своєю працею тримають його величезне господарство. Енергійність і завзятість Калитки розкриваються в діях, які підпорядковані його меті. Винахідливість Герасима доводить його до шахрайських махінацій.Його жадоба до збагачення доходить до безглуздя: він не дозволяє запрягти коней, щоб відвезти свою дружину до церкви, що знаходиться за три версти, бо « скотина гроші коштує», бо це «не по-Божому і не по-хазяйськи». Роман, син Калитки, не має ні хвилини спокою, жінка «з діжі не вилазить», наймити спини не розгинають, а Герасиму все мало. Він прагне навіть заробити на своєму кумові — вимагає від того за позичені гроші запродажню на волів. Та що вже тут казати, якщо він прагне збагатитися навіть на власному синові. Знаючи про почуття Романа до наймички Мотрі, він хоче одружити сина на дочці багатія Пузиря, бо в тої велике придане. При цьому Герасим обіцяє дати дозвіл на одруження сина з наймичкою, щоб Мотря більше старалася по господарству.Як на мене, фінал комедії є цілком справедливий. Герасим поплатився за свою жадність, за те, що гроші ставив вище за все інше — за родину, моральні цінності тощо. Він був настільки захоплений прагненням збагачення, що втратив ознаки нормальної людини, розгубив усе позитивне, що в ньому було спочатку.<span>І, можливо, випадок із ста тисячами стане для нього уроком, як і для багатьох інших таких глитаїв.</span></span>
Скоріше всього, тему.Тому що Русалонькою назвали Софійку в творі, а вона є головним героєм твору.