Твір опис "Мій улюблений куточок природи" пропоную скласти так:
Кожне літо з батьками я відвідую Карпати. Карпатські села, ліси – мій улюблений куточок. Зазвичай ми живемо у місцевих жителів і близько двох тижнів насолоджуємося свіжим повітрям. В Карпатах все чарівно! Ліс вражає своєю могутністю. Кожне з дерев дуже високе та величне. Ліс темний та таємничий. В ньому є горні річки. Вони напрочуд холодні, вода в них по-справжньому крижана.
Але найдужче причаровують мене гори. Коли ти сходиш на вершину, то, здається, весь світ як на долоньці. Видно інші верхівки гір, села, що залишились знизу, безкрайнє небо. Це вражає. Мені здається, що Карпати не зможуть нікого залишити байдужими. Адже величність природи Карпат зцілює та надихає кожного, хто відвідає ці краї.
"Чим наповнити щоденне буття"
Кожний день, кожний ранок це вже початок чогось нового, нового тебе.Але сьогодні ти робиш те,що робив вчора, і тзавтра будеш робити те ,що робив сьогодні.Одномантіне життя перетворюється на прості буденні дні.Чим же саме наповнити своє щоденне буття?Саме головніше добре розпочати день, зустрінь новий день з посмішкою, забудь про всі проблеми вчорашнього дня, живи сьогодні. Не втрачай ані хвилину, весь час рухайся, спілкуйся з друзями врешті решт організуй поїздку з друзями.Подорож- являється одним із найяскравишім моментом у житті, і чим більше подорожуєш тим більше наповнюєш своє життя. Не особливо подорожувати в Америку, Німеччину та інші країни, подорож-це місце далеко від дому.Можна зробити маленьку подорож але емоцій ви отримаєте як від великої подорожі. А головним правилом є просто насолоджуватися життям і отримувати від нього те чого нам там не вистачає, не сидіть на місці, дійте, радійте і тоді ваше буття на землі перетвориться на щасливе життя.
Значення,що за допомогою праці можна досягнути всьго,чого забажаєш!
1"Справа від нас ви можете побачити Лувр",- прозвучав голос екскурсовода.
2. Справа видалась важкою, та ми впорались.
3. Середній бал з предмету мене повністю задовольнив.
4 Бал-маскарад ось-ось почнеться.
5 Оселедець Іван полюбляв найбільше.
6 Всі знають, що козаки традиційно носили оселедці
7 Лайку було чутно і за закритими дверима.
8 Я впевнений(на), лайка- найгарніший пес.
У старенького батька, якого звали Орел, був син-одинак і звали його Орликом. Виріс уже Орлик, у пір’я вбрався, й прийшов вже час на переходити власний хліб .
От батько йому і каже:
— Сину,летимо в поле за їжею.Я навчу тебе самостійності.Ти повинен уміти сам себе годувати.
— Не голодний я,тату. Та й те поле таке порожнє, чи водиться там щось путнє?
Засумував батько, але виду не подав. Мудрим був,вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок. Тому здійнявся й полетів на поле сам сам.
Раптом до Орлика підповз степовий Вовк.
— Добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив слиньки.
— Ти хто такий, і що від тебе так тхне?
— Я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше і клацнув зубами. Йому дуже не хотілося полохати молодої пахучої птиці.
— А чому такий смердючий? — скривилося Орля.
— Бо багато рухаюся, на здобич полюю. Не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила!
— Як це? — роззявив дзьоба Орел.
— Все дуже просто. Ти даєш мені одну пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якусь їжу. Ось так твої крила можуть тебе годувати.
— Цікаво... А батько мені такого не казав.
— Та що там твій батько тямить? Він уже старий, аби літати в ногу з часом.
— Гаразд, — погодилося Орля, не довго думаючи, бо в животі давно уже бурчало й дуже вже хотілося їсти.
— Пір’їна, так пір’їна! Тільки ти мені спершу їжі принеси, а я тоді тобі пір’їну дам, а то раптом ще обдуриш… Знаю я вас, вовків.
— Не хвилюйся. Я даю слово, і дотримаюся його, — сказав вовк і помчав у бік поля.
Так була укладена таємна угода між старим хитрим Вовком та молодим лінивим Орлом. Тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці невисокої гори й обмінювалися гостинцями. Вовк приносив свіжу їжу, а Орля йому за це давало пір’їну.
Минуло літо. Настала осінь. Повіяли холодні вітри, стали йти проливні дощі. Зголодніло, змерзло Орля, сіло дожидати Вовка. А його цього дня все не було та не було. І геть увечері, коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах темрява від невимовного голоду, прийшов Вовк.
— А тепер я тебе з’їм, — сказав він і голосно клацнув зубами.
Орля стало втікати, махати крилами, але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як відомо, не літають. Довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не зміг його перемогти. Знепритомнів і впав на землю. Схопив його Вовк і поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати.
Летів тією місциною батько Орлика. Бачить, Вовк когось волочить. Не впізнав він свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз. Але потім передумав і вирішив урятувати пташину. Повернувся та стрімголов кинувся на Вовка і став клювати його в голову. Робив він це так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі.
Орля розплющило очі й побачило батька. Тільки тепер воно зрозуміло, якою цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна. Звелося на лапки й мовчки пошкандибало до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти.