ОдуванчикЖил одуванчик. Рос он на обочине дороги, а мимо него каждый день проезжали машины, проносились мотоциклы с мотоциклистами в касках, ехали велосипедисты, брели пешеходы с тележками, тачками, с рюкзаками, в сапогах, тапочках и просто так, босиком. Люди спешили по своим делам или путешествовали, глазея на мир, и одуванчику было завидно, что все вокруг него куда-то торопятся, спешат, а он стоит на месте.Днём одуванчик грелся на солнце, а ночью крепко запирал окна и двери и укладывался спать.Ночью снились ему счастливые сны. Ему снился солнечный день, ясное небо, снилось, будто путешествует он по земле, глядит на реки, на горы, на города и деревни. Сны были очень приятные. Утром, когда всходило солнце, одуванчик с трудом протирал заспанные глаза, поскорей распахивал окна и двери и выглядывал наружу, желая убедиться, не путешествовал ли он наяву. Но всё было по-прежнему: и обочина дороги, и дорога, и машины, идущие по ней, и сам одуванчик на старом месте.Однажды, путешествуя во сне, одуванчик так заспался, что проспал много дней подряд, а когда проснулся, увидел, что стал совсем седой."Вот и жизнь моя прошла, - подумал одуванчик, - а я так и не попутешествовал".Днём по дороге шла в школу девочка.Увидела она белый одуванчик, наклонилась и сорвала его.<span>- Лети, одуванчик, - сказала девочка и дунула на его белую шляпку. Пушинки одуванчика оторвались от шляпки и полетели. Порыв ветра подхватил их и понёс по всему свету.</span>
Сьогодні чудовий весняний вечір, світять яскраві зорі, місяць освічує земляні пагоби.Серед тисячі,мільйонів зірок є маленька зірочка,серед всіх зірок вона славиться своїм розумом та чудовим мисленням.І ось одного разу зірочка задумалась: - чому люди не допомагають один одному? Ми зірки один одному допомагаємо і навіть допомагаємо людям,освітлюючи їм дорогу вночі, тоді чому ж люди такі байдужі один до одного? Це питання залишиться таємницею для маленької зірочки, а ми люди повинні робити більше добра один одному і не забувати що ми повинні світити один одному немов та зірочка на небосхилі