Еду.Тихо.Слышны звоны
Под копытом на снегу.
Словно серые вороны
Раскричались на лугу.
Заколдован невидимкой,
Дремлет лес пол сказку сна,
Словно белою косынкой
Повязалася сосна
Принагнулась,как старушка,
Оперлася на клюку,
А под самою макушкой
Долбит дятел на суку.
Назилия544,найди свой ответ на вопрос в других поисковых программах.
Экспозиция.
С диалога Томского и Нарумова начинается повесть, и это начало - первый знак своеобразия композиции произведения.
Автор сразу дает толчок всей фабуле. Ничто не подготавливает к восприятию сюжета, за исключением двух эпиграфов: одного общего, а другого - относящегося к первой главе. И оказывается, что этого вполне достаточно.
Первый эпиграф, мы знаем о "тайной недоброжелательности" пиковой дамы задолго до того, как в ней убедится Германн.
Второй эпиграф, представляя собой превосходное стихотворение, самый ритм которого способствует усвоению смысла, вводит нас в курс дела, вплоть до погоды за окном игральной комнаты. "Однажды играли в карты у конногвардейца Нарумова" - воспринимается нами как закономерное начало повествования, в курс которого мы уже введены.
Завязка.
Теперь, когда стало явным не только действие, но и место действия, можно перейти к сути. Начинается диалог, занимающий всю первую глав". Это краткие сведения о Германне и подробнейшие - о графине Анне Федотовне и ее замечательной способности.
Во второй главе готовится Пушкиным появление Германна. Сначала Лиза в разговоре с графиней выказывает живой интерес к военным инженерам. Позднее мы узнаем, откуда этот интерес возник (странный молодой человек, в форме военного инженера, регулярно появляется под ее окном) . И наконец, Германн появляется, так сказать, во плоти. Теперь, по мысли Пушкина, впору и рассказать об истинных чувствах и действиях человека, который, как мы помним, выслушав повествование Томского, воскликнул: "Сказка! ".
Развитие действия.
Глава третья посвящена активным действиям Германна, направленным на вызнавание тайны трех карт и приводящим к смерти графини, но не к познанию тайны.
Одна тема - надежда, стремление и крах героя - повторяется в двух интерпретациях: реалистической (до четвертой главы включительно) и фантастической (с главы пятой и до финала) .
Разговор в спальне Томской -кульминация событий, после которой остается ждать только развязки.
Развязка.
Томская умирает. Она возрождается уже в качестве мстительного фантома - Пиковой Дамы.
Іван Франко – одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багатозмістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, її почуття.
Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці “Зів’яле листя”, яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака-самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сила почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина – “з горіха зерня”. А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: “І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите”.
Справжньою перлиною збірки е вірш “Чого являєшся мені у сні?” Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, “ясні, немов криниці дно студене”. Але ж вона “згордувала” юнаком, надірвала його серце. Яка це мука – бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!
Але любов – незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини “бажаного, святого гріха”.
Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя “Зів’ялого листя”: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкращою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.
Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом – лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.
Я вважаю, що інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем, щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.