Так воно їй підходить тим що в ньму розповідається що робила зима але ще можна назвати цей текст зима завірюха
Історична повість "Захар Беркут" (тема — боротьба українського народу
проти монголо-татарських загарбників у XIII ст.; ідея — саме народ є
рушійною силою історії).
II. Протистояння героїв повісті — представників двох таборів (мирні
жителі карпатського села Тухля і Захар Беркут — монгольські загарбники і
зрадник боярин Тугар Вовк):
1. Головний герой повісті Захар Беркут (найстарший, найдосвідченіший у
Тухлі; значення прізвища — волелюбний, мудрий птах; має великий життєвий
досвід; відчуває власну відповідальність за долю рідної землі; на його
боці — правда, любов, Бог, громада, навіть природа).
2. Боярин Тугар Вовк (хижа, пихата людина, має намір володіти землями
Тухольщини і поневолити її людей, заради цього йде на зраду; від нього
відмовляється навіть рідна дочка; він загинув разом з монголами;
заслуговує на презирство).
3. Монгольський воєначальник Бурунда (лютий, жорстокий загарбник;
звірячий характер виявляється у ставленні не тільки до мирних жителів,
але й до своїх вояків; розум, сила, хоробрість послуговують злу,
руйнуванню, смерті).
ІІІ. Утвердження всеперемагаючої сили народу (сила любові до рідної
землі, мудрість, народна єдність — ось що допомагає вистояти у
найстрашніші часи випробувань і лихоліть).
Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка,
дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що
буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта,
чесна робота, щасливе життя.
Як би я потрапив до країни яян то я б познайомився з усіма жителями цієї країни. Я б допоміг тому, кому потрібно була допомога, і тим кому було важно закінчити справу. На самов початку жителям країни було не звично, бо вони звикли говорити тільки я. Але з часом вони б звикли, і почали робити те саме. Тоді країна змінилась на краще б, і усі допомагали одним одному.
<span>
Без
верби і калини нема України (за твором
М. Вороного "Євшан-зілля")</span><span>
І.
Микола Вороний — творець поетичних
шедеврів. (М. Вороний — неперевершений
майстер слова, автор глибоко патріотичних
творів. "Навіть за умов тотальних
царських заборон і переслідувань
українського слова, — слушно зауважує
Г. Вервес, — Вороний створив... непересічні
речі, які й зараз можемо сміливо віднести
до його кращих надбань".)</span><span>
II.
Святі почуття людини, оспівані у поемі
"Євшан-зілля".</span><span>
1.
Наскрізна ідея твору. (Через увесь твір
проходить ідея любові до рідного народу,
до своєї Батьківщини, до місця, де ти
пустив своє коріння. І горе тій людині,
яка відцуралася свого народу і, потрапивши
у чужу землю, забула рідне слово,
материнську пісню, батьківські заповіти.)</span><span>
2.
Образ ханського сина. (Ні пісня колискова,
ні розповідь про нещасного батька не
розбудили в хлопцеві мрій про вільне
життя. І лише ароматне зілля допомагає
йому згадати рідний степ, милу сторону,
своїх батьків. Він ніби прокидається
від довгого сну, він розуміє:</span><span>
Краще
в ріднім краї милім</span><span>
Полягти
кістьми, сконати,</span><span>
Ніж
в землі чужій, ворожій</span><span>
В
славі й шані пробувати!)</span><span>
III.
Актуальність поеми. (В образі ханського
сина М. Вороний зобразив тих українців,
які забули, "чиїх батьків ми діти",
тих, які мовчать і не мають сили вибороти
крашу долю своїм нащадкам, тих, які
шанують чужі звичаї і занедбали рідний
край. Закінчуючи поему, М. Вороний ставить
риторичне питання:</span><span>
Де
ж того євшану взяти,</span><span>
Того
зілля-привороту,</span><span>
Що
на певний шлях направить, —</span><span>
Шлях
у край свій повороту?!)</span><span>
</span>