Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол. У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики виділяють у другий період історії Київської Русі (978— 1054 pp.).
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 p.), в'ятичів (982 p.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 p., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, — "Закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів, давши відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних стосунках Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператорові Василію приборкати бунтівних феодалів. У вдячність за це і розраховуючи на допомогу в майбутньому, Василій видав за князя сестру, принцесу Анну. Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.
Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.
Если говорить о внешней политики Ивана Калиты, то можно сказать, что новый московский князь начал своё княжение с возведения храма во имя Успения Божьей Матери и в последующие годы, стремясь заручиться поддержкой духовенства, добился переезда митрополита из Владимира в Москву. - Иван Калита понимал, что необходимо военное укрепление княжества. Он охотно принимал к себе на службу переселенцев из других княжеств и земель. Ходил войной на псковичей, давших пристанище его врагу тверскому князю, воевал с непокорными новгородцами. - Московский князь постоянно расширял территории своих владений: покупал в чужих землях сёла и волости, советовал делать то же своим боярам. В состав Московского княжества вошли Коломенская и Можайская волости, города Звенигород, Суздаль, Нижний Новгород, а углицкие и Белозерские князья стали вассалами московского князя. <span> - Иван Калита искусно вел политику по отношению к Орде. Он пять раз ездил в Орду, добился права собирать дань с русских земель, так как имел ярлык на великое княжение, и в течение 40 лет Московское княжество не видело баскаков. Попутно он укрепил свою личную власть и первым из русских князей стал именовать себя правителем «всея Руси». </span>
Всю свою долгую жизнь Тауке вел активную внешнюю политику. Еще в молодости, при правлении своего отца, он возглавлял посольство к моголам Кашгарии, и в 90-х годах XVII столетия, будучи ханом, участвовал в политических делах Могольского государства. При Тауке происходили столкновения с Аштарханидами из-за господства над присырдарьинскими городами, но большой войны между Бухарским и Казахским ханствами не было. Зато военные действия между казахами и джунгарами носили характер организованных беспрестанных войн. В этой долгой войне Тауке-хан умело руководил своим войском, приобрел славу знатока военного дела, человека отважного в сражениях, неустрашимого в опасностях. За все эти военные заслуги, судя по надписи на личной ханской печати, он был удостоен своими подданными почетного титула батыр (герой, храбрец, витязь). Этот титул (батыр, бахадур) присваивался за личную храбрость в сражении, за умелое руководство военными действиями. Как титул слово батыр прибавлялось к собственному имени храбреца. Этот почетный титул мог получить за свои личные военные качества любой свободный член кочевого общества, будь он рядовым воином или принцем крови.
Упорная и многолетняя борьба с Джунгарией создавала тяжелую политическую и экономическую обстановку в стране и способствовала сближению Казахского ханства с Россией. Только в 1686–1693 годах Тауке-хан отправил в Россию пять посольств с важными дипломатическими поручениями. Сохранилось письмо Тауке-хана Петру I, составленное в октябре 1694 года, с предложением о поддержании дружественных отношений с Россией. В первые десятилетия XVIII века сношения казахов с Россией оживились. В 1717 году Тауке-хан возбудил просьбу о подданстве казахов России. Но эти переговоры были прерваны смертью Тауке-хана.
Древнегреческие дома строили одно и двужэтажными, а сами окна строили таким образом, чтобы они не смотрели на улицу. В центре каждого дома находился маленький двор с разнообразной растительностью, предназначенной для для отдыха. Древнегреческие дома делились на две половины - женскую и мужскую. Вход в женскую половину дома был допустимым только членам семьи и ближайшим родственникам. Примечательным было то, что дома, независимо от благосостояния хозяев не вмещали много мебели. Греки ограничивались только ложами для сна, столами и креслами. Дома знатных греков часто украшались мозаикой и росписью.