Композиція. Експозиція: Татарин тишком-нишком пробрався до козацького табору, коли запорожці відпочивали.
Зображення мужніх героїв-захисників рідної землі в історичних піснях
План
1. Пісня душа народу.
2. Історична пісня про Україну та її лицарів.
2.1. «Зажурилась Україна».
2.2. Козак Сірко закликає до боротьби.
2.3. Уславлення полководського таланту Б. Хмельницького.
2.4. Легендарний Морозенко – символ мужності й героїзму.
2.5. Максим Залізняк і Устим Кармелюк борці проти соціально та національного гніту.
3. Слава про героїв житиме вічно.
Наш народ дуже співочий. Позбавлений права на навчання, люди в піснях передавали свої страждання, наміри, мрії.
Важка доля простого народу закарбувалась у пісні «Зажурилась Україна». У той час татарські набіги спустошували села. Тому батьківщина, як мати, тужить за своїми поневоленими синами та дочками, затоптаними дітьми. І серед нещастя виростає протест на захист свого краю: «Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати».
Так народжувалися герої-козаки Запорозької Січі та їхні кошові отамани, котрі доблесно захищали своє рідне. Мужність Івана Сірка оспівана в історичній народній пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко». В народній уяві славні козаки завжди були орлами, бо гнали з рідної землі ворогів.
Ще одною оспіваною у піснях постаттю став гетьман Богдан Хмельницький. Пісня «Ой не той то хміль» прославляє його полководський талант у битві під Жовтими Водами. Ще було багато перемог на рахунку Хмельницького, та ця битва стала першою цілковитою перемогою над польською шляхтою.
Пісня «Ой Морозе, Морозенко» дійшла до нас у багатьох версіях. Він у перших лавах ішов на ворога, сміливо дивився в очі смерті на полі бою. Та сили були нерівні: «Не вернувся Морозенко, голова завзята». Його безстрашність, коли «замучили молодого татари прокляті», не могла бути забута. Вона назавжди залишилась у народних піснях, дійшла до нашого часу.
Славу славних запорожців продовжили гайдамацькі повстанці. У пісні «Максим козак Залізняк» оспіваний переможний похід на Жаботин: «накидали за годину панів повні шанці». Значне перебільшення можливостей гайдамаків тільки підкреслює захоплення їхньою мужністю.
Не менш відомим героєм був ватажок селянського повстання проти кріпацтва Устим Кармалюк. Не міг спокійно дивитися на важку долю своєї родини: «Як згадаю про їх муку, сам гірко заплачу». Тому «зібрав собі славних хлопців», щоб забирати багатство, нажите важкою працею кріпаків, від багатіїв та ділити по-справедливості між бідними. Домівкою йому став темний ліс, він надійно ховав повстанців від переслідувачів: «А так треба стерегтися… , хоч, здається світ великий, та ніде ся подіти». У нагороду за його мужність народними піснями «Кармалюка в світі споминають» до сьогодні.
В історичних піснях закарбувалася пам'ять про славних героїв та їхні доблесні вчинки, незвичайне минуле України, сподівання наших предків. Наше завдання вивчати минуле, щоб не втратити майбутнє. А допоки лунатиме народна пісня, історична слава України житиме вічно.
Щука,акула,карась,камбала, осетр семга лещ судак карп
Ответ:
Происходил от старинного казацкого рода; отец его служил регистратором в канцелярии графа Η. Румянцева. Окончил в 1821 Петербургский кадетский корпус, в 1823 г. поступил на военную службу в кавалерию. Часто разъезжая по делам службы по Украине, слушал и записывал рассказы о старине, узнал немало интересных подробностей из старинного запорожского быта.
В 1828—29 гг. принимал участие в войне с турками и в сражении под Журжей был ранен. В 1831 г. он участвовал в польской кампании, затем состоял при киевском генерал-губернаторе Бибикове, служил чиновником особых поручений при министерстве внутренних дел. 26 ноября 1855 года награждён орденом св. Георгия 4 класса за выслугу 25 лет в офицерских чинах.
В 1863 г. был прикомандирован к графу M. Н. Муравьеву в Вильну и с тех пор безвыездно жил в Северо-Западном крае. В 1865—66 г. он был председателем учрежденной в Вильне ревизионной комиссии по делам римско-католического духовенства.
Последние годы своей жизни провёл в своей усадьбе «Тришин», которую он получил от правительства, как награду за свою деятельность в Северо-Западном крае, в то же время занимал должность брестского уездного предводителя дворянства и председателя съезда мировых судей.
Написал 14 сочинений на русском языке и 26 на украинском, которым владел в совершенстве. Материал для повестей черпал частью из личных наблюдений над малорусской жизнью, частью из народной словесности — сказок, преданий и анекдотов, преимущественно фантастических или юмористических. Находился под сильным влиянием дворянской романтической литературы, идеализировал взаимоотношения между помещиком и крепостным. Главное произведение Стороженко, «Марко Проклятый», представляет смесь разнородных преданий и поверий в сильной авторской переделке. Гораздо ближе к народным источникам стоят повести: «Два брата», «Женатый чорт», «Скарб», «Се та баба». Ярким юмором отличается рассказ «Вусы». 23 украинских рассказа Стороженко были изданы в 1863 г. в Петербурге.
Некоторые произведения Стороженко на русский язык перевел Иван Бунин