До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Родился 14 января 1937 года в селе Старый Животов , Киев Биография Евгений Филиппович Гуцало — украинский писатель, журналист, поэт и киносценарист. Родился в семье сельских учителей. Уже с детства он был приучен к наукам и восторженно поглощал книги и учения своих родителей. В детстве делал также свои первые литературные шаги Евгений, описывая до мельчайших деталей все, увиденное в природе или в быту. Писал самоотверженно и вдохновенно, высылал свои рукописи во все детские, юношеские газеты и журналы. Но отовсюду приходила один и тот же трафаретный ответ: «Работай над словом!» Ведь тогдашнее социалистическое общество нуждалось в совсем других темах: надо было писать о сборе металлолома и макулатуры, о том, как ты мечтаешь поехать работать на шахту поднимать целину. А те импрессионистические зарисовки, без идеологически правильных акцентов были абсолютно неприемлемы для тогдашних детско-юношеских изданий. После блестящего окончания средней школы, в начале 50-х годов, лучший ученик села отправился на науку в Киев. Он подал документы в Киевский университет им. Т.Шевченко на факультет журналистики. Умер: 14 июля 1995 г.
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/author/328983-evgenij-gutsalo
Вечер це найкураще все таке цікаве і старше ..той момент для мене страшний ..бувають такі моменти ,що у вечері страшно стає і я біжу до мами вона мене спасає і я після того спокійна стаю і вечір всетаки не є аж та5ким страшним як хтось вважає.
«У всякого своя доля», — писав Тарас Шевченко, і це дійсно так. Комусь судилося прожити тихе, спокійне життя, а хтось жив бурхливо і назавжди залишився безсмертним, відігравши значну роль в історії. Переді мною портрет жінки: обличчя не вражає вродою, але щось є в очах. Можливо, радість перемоги? Задоволення життям? Чи невідступний біль, схований десь на дні душі?
1.Сильніше сонця, слабкіше вітру, ніг не має, а йде, ока не має, а плаче (хмара).
2.Летить, а не птиця, виє, а не звір (вітер).
3.Рідке, а не вода, біле, а не сніг(молоко).