Українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі покоління. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так, мабуть, нам від Бога дано. Надзвичайно цікавою, таємничою, світлою і водночас трагічною <em>постаттю в історії української пісенної культури є Маруся Чурай — легендарна поетеса-співачка з Полтавщини. Саме їй народ приписує авторство багатьох популярних пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Прилетіла зозуленька», «На городі верба рясна», «Засвіт встали козаченьки» та інших. За переказами, Маруся Чурай жила у І половині XVII ст. і була дочкою полтавського козака. Вона щиро кохала парубка Григорія Бобренка, але його мати була проти цього кохання. Маруся вірно чекала свого Гриця з війни, а він, повернувшись, послухався матері й одружився з іншою. Глибока образа і біль від зради найдорожчої у світі людини породили жадобу помсти в душі дівчини. Вона заварила зілля й отруїла Гриця, хоч у деяких переказах говориться, що хлопець сам випадково випив отруту, яку Маруся приготувала для себе.</em><span><em> </em><u><em /><em /></u></span>
Серед пісень всіх народів українська народна пісня заслуговує на особливу увагу. В піснях, думах, приказках трудящі маси протягом багатьох століть виливали свої думки, почуття, вкладали в них своє горе, радість, гнів, відображали боротьбу за визволення.
Українські пани добре розуміли велику силу народної творчості. Тому вони намагалися показати народну творчість у вигідному для себе світлі, використати її в своїх інтересах, перетворити її на зброю націоналізму, пропаганди "безбуржуазності" української нації. Ця лінія запроваджувалася як у збиранні, так і в обробці історичних і побутових народних пісень.
1. присл. З обох боків; на обидва боки. Корж припав до кульбаки і гикнув. І ще швидше полетіла обабіч земля (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 358); Руками намацуємо стежку і по два лягаємо обабіч (Іван Багмут, Опов., 1959, 66); Голда вийшла на вулицю. Обабіч з зеленого шумовиння садків виглядали будинки (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 59).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на розташування, переміщення і т. ін. кого-, чого-небудь по обидва боки об'єкта. Обабіч Прута туляться одне до одного тісні села покутські (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 5); Обабіч шляху вставали височезні пожежі (Юрій Яновський, II, 1958, 224); Як не роздивлялася [Олена] обабіч себе, таки пройшла мимо Ореста Вілинського (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 13);
// рідко. Уживається при вказуванні на розташування кого-, чого-небудь з бокової сторони об'єкта; поряд, збоку. Шура стала обабіч стежки, пропускаючи своїх санітарів
Пістряк у творі зображений справжнім шахраєм, який вмів використовувати своє службове становище, був лестивий і підступний у відношенні до вищого начальства, а зі звичайними людьми поводився зарозуміло. Та й взагалі, чого гарного можна чекати від безпробудного п’яниці? Саме він придумує виявити відьму і вчиняє розправу над ні в чому не повинними жінками.
Не більш гарний і сотник Забрьоха, який у всьому шукав власну вигоду. Заради неї козацький старшина був здатний навіть на злочин, навіть на змову з відьмою, навіть на те, щоб зморити голодом Конотоп і спалити його «з чотирьох кінців». Поки Забрьоха залишався при владі, замість служби підлеглі йому козаки обробляли старшинську землю і перетворилися майже у кріпаків.
<span>Реальні події у «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ’яненки, як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, тісно переплітаються з вигадкою. Але саме такою, як і зобразив у повісті відьму Мотрю Зубриху автор, і була уява про неї народу. Та все це було лише фоном для відображення головної думки письменника. Адже повість «Конотопська відьма», у якій письменник прагнув показати, від чого у нашого народу найбільше зло, спрямована своїм вістря проти провінційного панства, його бездуховного існування, забобонності і неуцтва.</span>
Мають традиційний початок (зачин) і кінцівку;
Кінцівка має сатиричну або повчальну спрямованість;
Потрійність;
Символіка чисел;
Типізація персонажів;