План. 1. Широкі дунайські степи. 2. Напади татар. 3. Плач на ординському шляху. 4. Козак їде визволяти побратима. 5. Вістка про бранця Максима. 6. Запорожець у ворожому степу. 7. Голота на дубі. 8. Гасанбей замітив козака. 9. Уставай, козаче! 10. Кмітливість Голоти. 11. Перемога козака. Ми таку читали, ось план.
Головний герой - підліток Павлусь.
Карий — зловісна постать, душогуб, жорстокий грабіжник, безбожник, потурнак, митець вигадувати муки, харциз. У нього «світилися очі, мов у вовкулаки». Пін убивав і продавав людей. Жінки дітей ним лякали.<span>Головний герой повісті - підліток Павлусь.
Харциз - розбійник
Потурнак - потурчений.
Андрій Судак (дідусь)
Степан Судак(батько)
Петро Судак (брат)
Дід Панас (січовий бандурист)
Семен Непорадний (митець орудувати арканом)
Недоля (людяний сотник)
Остап Тріска (хоробрий ватажок)
Остап Швидкий (невільник - українець, татарський бранець)
Гусейн (татар - бранець)
Мустафа - ага (татар - бранець)</span>
<span>Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.</span>
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
Сонечко,промінчики,обличчя,краса,весна,літо