Це прозовий твір обсягом менший за роман
Пісні<span>Жанр: народна соціально-побутова чумацька пісня</span><span>Тема «Ой у степу криниченька»: відтворення картини сумного життя чумаків.</span><span>Ідея «Ой у степу криниченька»: висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому байраці».</span><span>Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті.</span>Художні засоби «Ой у степу криниченька»Епітет: <span>зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька); </span>Пестливо-зменшувальні слова - криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька;Звертання: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе».«Ой рад би я, моя мила..».Повтори: «Ой…», «Умер, умер», «ку-ку».Риторичні оклики: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву руку!»Метафора: «воли… доріженьку чують».Взагалі, чумаки — перші купці, мандрівники, «жива газета». Вони побували не лише в Криму, а у й Європі, в багатьох країнах, сприяли економічним та культурним зв’язкам між державами. У пісні зустрічається фольклорний образ зозулі з її віщуванням.Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо<span>У пісні використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»); Вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори.</span><span>Твір пронизаний сумним настроєм. <span>Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.</span></span>
П Прийшла весна. Від лагідних сонячних промінців оживає природа.Від сонячного тепла тануть сніги і біжать дзвінкими струмками.
Ось з-під землі з'являються тоненькі зелені листочки, З кожним днем вони потрохи підростають. Ось між ними з'являється блакитна голівка. Вона граційно розкривається і вже до сонечка посміхається тендітний пролісок. Кожен перехожий мимоволі милується його незрівняною красою.
Пролісок--дуже гарна весняна квітка.
Ответ:
Т. Г. Шевченко- унікальна людина, людина талант, він завжди хотів бути вівльную людиною, адже творити на волу краще ніж в неволі, чи не так? А творити для цієї людини це дуже важливо, він завжди повнісьтю віддавався у творчість, щоб це не було, хочь малювання, хочь процес написання віршів, всеодно він віддавався повністю і колу в нього була можливість робити це на волі, а не в рабстві, я гадаю що цого щастю тобі не було меж. Тому в висновок я хочу сказати що дл Тараса Шевченка воля це була найсладкіша насолода у його житті.
Объяснение: