Із чого слід починати? «Перш за все, слід забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім’ї. Все то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в ці дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більше прадіда Данила. Не треба згадувати й маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Це їх не цікавить. Вони ще до цього не доросли. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це “Книга власних імен” та поради знайомих». Та швидко бажання назвати дитину на честь якогось із пращурів зазнає фіаско під неабияким тиском друзів та знайомих. Вашу дитину всі хочуть назвати якось незвичайно, небуденно і вже ж, зрозуміло, нетрадиційно. За цих обставин забуваються імена українські, що переходять від покоління до покоління. Так серед Тарасиків, Богданків з’являється Жюль, Жни чи Гарик. Підрісши, така дитина почуватиметься незатишно серед однолітків, які частенько ще й кепкують з носія чудернацького імені. А щоб того не трапилось, Олег Чорногуз за допомогою гуморески радить щасливим батькам зупинитись і добре подумати, перш ніж дати ім’я своєму немовляті. «Останнє, що я вам пораджу, це не забудьте за гармонію імені й прізвища. Це дуже важливо, Подаю приклади: Ніпель Кукурудза, Травіата Пацюк, Жульєна Миска, Анжела Кендюх, Вольдемдр Копистка, Гонората Пузир, Геракл Гарбуз, Жузі Коза, Неда Баран, Атгіла Шкапченко й Аполлон Козолуп. Якщо ця гармонія є, вважайте, що ім’я ви вибрали правильно. Діти вам дякуватимуть. Особливо, як підростуть».
Предметом зображення є життя простих селян у роки після скасування кріпацтва. Автор висвітлив всі реалії тогочасного села.
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Например, что-то в этом роде:
Вот и выросли мы незаметно,
И сегодня хочу я сказать
Своей маме большое спасибо,
Позволь тебя сильнее обнять.
Ты всегда была млей опорой,
И всегда понимала меня,
Моя милая, добрая мама,
Нет на свете дороже тебя.
Только мама сумеет утешить,
Ободрить, иногда пожурить.
Только мама нас поддержит,
и будет искренне любить.
И когда разлетимся по свету
Свою взрослую жизнь начинать,
Все равно будем мы возвращаться
туда, где мама нас ждёт опять.