У творі Стельмаха "Гуси-лебеді летять" утверджується шанобливе ставлення до природи. Головний герой твору, Михайлик, виріс у дружній родині трудівників, які особливо шанували землю-годівницю. Матір Михайлика була працьовитою жінкою, вела хазяйство, працювала в полі. Жінка привчила хлопця бачити красу природи, шанувати її, жити з нею в гармонії.
Мати Михайлика вірила в те, що з землею можна поговорити та дізнатись, чи гнівається вона, чи щось просить. Якщо урожай не добрий, то з землею можна домовитись, попросити її. А як жінка любила весняні сходи, як відчувала рослини, як поважно ставилась до кожної насінини! Твір "Гуси-лебеді летять" відносить нас у часи, коли люди жили землею, шанували її. То ж бережімо природу і сьогодні, бо вона - наш дім, наша годівниця.
Михайло і анна насправді кохали один одного,вони були закохані донестями!а кохання Сави і Рахіри було не справжнєм,двоє любили випити і побитися
Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) – український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Народився 29 вересня 1845 в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград). У сім’ї керуючого маєтком Карпа Тобілевича. Навчався Бобринському повітовому училищі, яке в 1859 році закінчив на “відмінно”. Іван Тобілевич отримав посаду писарчука в 14 років, а згодом його підвищили до канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, ще пізніше – до столоначальника у кримінальній частині. Протягом 23 років був чиновником і довгий час був секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий 1883 за постачання паспортами революціонерів. У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми українською мовою. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» І «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 – «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»). Перевага його драм – жвавість, цілісність характерів і хороша мова. 1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.