Якою я бачу Україну
Я народилася в Україні. Це моя Батьківщина, яку я дуже люблю, з якою тісно пов'язане моє життя, життя моїх близьких, друзів. Я щиро переживаю за все, що відбувається в нашій державі, і часто замислююсь, що я можу зробити для процвітання моєї Батьківщини вже сьогодні. Я не розумію людей, які залишають Україну. Адже чужа земля - те ж, що й чужа стихія. А вдома, як каже народна мудрість, і стіни помагають. Рослини у своїх рідних краях навіть на кам'яному ґрунті зеленіють і цвітуть, а перевезені в інші країни на родючу землю - засихають.
Життя під своїм небом, на рідній українській землі нічим замінити не можна. Навіть якщо на долю країни випали танталові муки й душить глибока всеохоплююча криза - економічна, політична, соціальна, духо
Олег Кандиба-Ольжич народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь. У1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі-Водиці, ближче до місця роботи батька.
Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року. У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу".
У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях.
До 1924 року О.Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924-1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства.
Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем.
Природа – колиска людського життя, наша рідна стихія. Ніхто не зможе жити без води, землі, повітря, їжі. Коли подумаєш про невід’ємну красу заходу або сходу сонця, про весняний дзвінке дзюркотіння струмка, про аромати молодих клейких листочків, про фарби осіннього лісу, – стане ясно, що нам потрібно щось ще, окрім щоденних потреб – дихати, пити і їсти. Нам потрібна краса природи, її сила і підтримка. У планах по «освоєнню» природи треба передбачати головне: не завдавати їй шкоди. «Завдяки» людству природа стала потребувати особливої допомоги та підтримки людей. Допомогти їй може будь-хто з нас – було б бажання.Зараз про це думають інженери, вчені, все населення нашої Землі. Чому в наш час великих відкриттів і досягнень проблема охорони природи стала такою важливою і необхідною? Якщо ми вчасно не надамо допомогу природі, вона помре. Що ж тоді відбудеться на Землі? Земля загине. І в цьому буде повна вина людства.<span>Як же я можу допомогти природі, захистити її. Це спочатку здається все легко і просто. Ні, це дуже трудомістка робота, яка вимагає не п’ять і навіть не десять років, вона вимагає все життя. </span>
Коли Вітько повертався на крилах кохання додому, то почув страшну новину, Галя пропала. Він з Федьком вирушили на пошуки Галі, спочатку вони завітали до неї додому, і побачили заплакану маму, яка хотіла щоб поскоріш її дочка повернулася. Хлопці все детально розпитали і дізнались що Галя пішла в ліс по квіти, щоб сплести віночки собі і Вітькові. Вони шукали її всюди, кричали, та не могли знайти. Настав вечір, Вітько тільки і переживав що станеться з його коханою чи жива вона ще? Чи мертва?. Його думки не давали йому спокою.
-А може на Галю напав ведмідь? Чи вовк? Ну а якщо ж зимова людина?Або ж чорна пантера чи тигри?-думав Вітько і знову кричав- ГАЛЮЮЮЮ!
Федько був дуже стомлений і заспокоював Вітю і казав
-Вона напевно вдома, вертаймось а то і самі заблукаємо!
Але Вітько не слухав а і далі кричав
-ГАЛЮЮЮЮЮ!
-Ей Вітю ти мене чуєш, повертаймось!
І раптом вони почули крики
-Аууууууу, є хтось тут? Допоможіть!
З усієї сили Вітько побіг і біг на крики. І їхні пошуки були не даремні, вони знайшли Галю в глибокій ямі. Витягнувши розпитали як вона сюди попала, але вона накинулась на Федька і кричала
-Ти негіднику через твої витівки я майже з життям не попрощалась.
Вітько почав заспокоювати Галю і спитав в чому справа? І що зробив Федько?. Галя розповідала що йшла в ліс, щоб нарвати квітів для віночка, і побачила стрілки на деревах. Пройшовши трохи далі вона позховзнулась і впала в яму і там була дощечка на якій видерто "А ось і тигре я тебе спіймав, Федько". Вітько був розгніваний і вони чуть не побились але Галя заспокоївшись сама заспокоїла і Вітька і вони зрозуміли що це було не навмисно. Тому образи не тримали. А в селі сказали що Галя заблукала.
Будувати метальні машини.