Аж серце радіє, що Вкраїна міцніє.
Аби живі, а що голі — то нічого: колись і наша візьме.
Або волю здобути, або дома не бувати.
А йому щодня неділя.
Аби день переднювати та ніч переночувати.
Аби цвіт, а ягідки будуть.
Аж до діброви чути ваші розмови.
Або розумне казати, або зовсім мовчати.
Аби день до вечора.
Аби голова на в’язах, а розум дарма.
Або грай, або гроші вертай.
Або пан, або пропав.
А вдарило б на тебе з ясного сонця.
Аби шия — ярмо буде.
Аби руки і охота, буде зроблена робота.
Аби розум — щастя буде.
Або рибку їсти, або на дно сісти.
Або зі щитом, або на щиті.
Або зиск, або втрата.
Ані з плечей, ані з очей.
Багато снігу — багато хліба.
Бджоли раді цвіту, а люди — літу.
Бджола мала, а й та працює.
Без охоти нема роботи.
Білі руки роботи бояться.
Без роботи день роком стає.
Без вітру і трава не шелестить.
Боїться, як торішнього снігу.
Буде утіха, як з дірявого міха.
Бережи, як ока в лобі.
Бачить так, як та сова вночі.
Багато, хоч греблю гати.
Буває, що й черенок блищить.
Батога з піску не сплетеш.
Батогом обуха не переб’єш.
Бачить глаз, а зуб не дістане й раз.
Бовть, мов козел у воду.
Борода по коліна, а розуму , як у дитини.
Були б пиріжки — будуть і дружки.
Баба знехочу ціле порося з’їла.
Без вогню пече.
Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся.
Брехень багато, а правда одна.
Брехун на всі заставки.
Брехали твого батька сини та й ти з ними.
Брехливу собаку далеко чути.
Брехливий чоловік — як вугілля: хоч не спалить, то очорнить.
Брехнею хліба не їсти.
Будеш трудитися — будеш кормитися.
Без діла слабіє сила.
Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.
Без вірного друга великая туга.
Біля сухого дерева й сире горить.
Біль без язика, але каже, де болить.
Був кінь, та з’їздився.
Був колись горіх, та звівся на сміх.
Боятися смерті — на світі не жить.
Біда вівцям, де вовк пастушить.
Бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться.
Без мила голить.
Бездонної бочки не наллєш.
Бесіди багато, а розуму мало.
Борода не робить чоловіка мудрим.
Без трудів не їстимеш пирогів.
Без діла сидіти, то можна одубіти.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.
Боязливому по вуха, сміливому — по коліна.
Було б здоров’я — все інше наживем.
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий.
Багато няньок — дитина без ока.
Було, та загуло.
Були у кози роги, та стерлися.
Беруть завидки на чужі пожитки.
Багато диму — мало тепла.
Багато галасу даремно.
Без Гриця й вода не освятиться.
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Береться за діло, як п’яний за тин.
В сраці був, гімно видів.
Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться.
Вмій пожартувати, знай, коли і перестати.
Видно, хоч голки збирай.
Від добра добра не шукають.
Все минеться, одна правда останеться.
Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче.
Восени і курчатам корми будуть.
Восени і горобець багатий.
Він і комара не скривдить.
Вірний друг — то найбільший скарб.
Він укусить і меду дасть.
Всякий молодець на світ образець.
Все любить міру.
Від своєї тіні не втечеш.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.
Ворона й за море літала, та дурна верталась.
В очах мигтить, а в голові свистить.
Вітер свище в голові.
Високий — як дуб, а дурний — як пень.
Високий до неба, а дурний, як треба.
Великий дуб, та порохнею напханий.
Воскова вдача: аби до тепла, так і тане.
Вали кулем — потім розберём.
Віл коня шукає, а кінь його виглядає.
В очереті шукає сучка.
В криницю воду лить — тільки людей смішить.
В лісі був, а дров не бачив.
Виміняв шило на швайку.
В невмілого руки не болять.
Вона співає, як муха в глечику.
Ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму.
В гості збирайся, а вдома пообідать не забудь.
В чужому глазу бачить зразу, а в своїм — ні разу.
Всіх би перегнав, та бігти боюсь.
Ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови.
Вже не в одній чарці денце бачив.
Воду п’ють, а голова з похмілля болить.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Від ледачого чую, то й не дивую.
В гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть.
В роботі «ох», а їсть за трьох.
Вдача собача: не брехне — то й не дихне.
Вір своїм очам, а не чужим речам.
Від людського поговору не запнешся пеленою.
Великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти.
Він набалакає, що й на вербі груші ростуть.
Високо літав, а низько сів.
Величається, як заєць хвостом.
Вертиться, як сорока на тину.
В чуже просо не пхай носа.
Вчепився, як рак.
Ворона маленька, та рот великий.
Він такий, що з вареної крашанки курча висидить.
Він по крашанках пройде і ні одної не роздавить.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.
В очі любить, а за очі гудить.
В лиху годину узнаєш вірну людину.
В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають — так чують.
Від малих дітей болить голова, а від великих — серце.
Великі діти — великі й турботи.
Всякій матері свої діти милі.
Від огня, води і злої жони — Боже борони.
Вона за ним сохне, а він і не охне.
Волос сивіє, а голова шаліє.
<span />
Кожен сам формує свій світогляд та визначає свої життєві принципи. Існують такі речі, що змінити в своєму житті просто неможливо. Кожна людина народжується в родині, що обирає доля. Дитина, наче молоде дерево, приростає до своєї рідної землі.
Батьківщина – це не просто держава. Протягом певного часу кордони країн змінюються, та в серці назавжди залишається шматочок теплого почуття, що пов’язано з Батьківщиною. Куди б людину не занесла доля, та все одно манить завжди рідний край.
Найдорожче, що є в житті кожної людини це батьки. Саме вони найближчі люди, найкращі друзі та опора і підтримка. Вони дають життя та приводять дитину в жорстокий дорослий світ.
Недооцінити значення батьків в житті неможливо, в будь-яких випадках перше звертання в різних ситуаціях однозначно до батьків. Ці близькі люди і формують відношення до Батьківщини. Можна порівняти значення батьків та рідного краю в житті родини.
Ці почуття зрозуміло різні, одна любов до близьких людей, інше почуття патріотизму, та їх об’єднує загальне направлення. Це почуття вдячності і в той же час відповідальності. Та вже неважливо, де ти саме народився, це почуття не залежить від обставин. Воно абсолютне і народжується з самого дитинства. Людина може жити в будь-якій країні, але Батьківщина назавжди залишиться в її серці.
Сьогодні існує багато суперечок з приводу критики Батьківщини, політики та в цілому відношенню людей до рідної землі. Батьківщину не обирають, її можна поважати чи байдуже ставитися. Та кожен обирає свою філософію життя.
Не поважати Батьківщину це так само як не поважати батьків. Хіба можна осуджували вчинки близьких людей чи звинувачувати суспільство за складні умови існування? Є речі, що залишаться в житті кожної людини назавжди. Вони світлим променем проходять через все існування та ведуть по життю. Вони вписані в історію кожної людини та визначають її суть, корені та історію виникнення.
Для побудови успішного майбутнього потрібно з гідністю оцінити свою землю і батьків. Саме повага забезпечить міцну культурну платформу розвитку нащадків.
Наиболее известным художественным произведением, Ивана Франка на историческую тему, является повесть Захар Беркут написана она была в 1822 года. В повести описаны события с участием наших далеких предков -украинских верховинев из тухольской Долины которые сумели героический защитить родной край от жестоких татаро-монголов. Героями повести является мудрый предводитель тухольской общины Захар Мирослава поле всего понравился и запомнился мне образ Мирославы. Мирослава нарисована Франко как сказочное Лесная принцесса необыкновенная и удивительная. Эта молодая девушка, которая рано потеряла мать знала лишь любовь и забота отца -тугара Вовки. Возможно ,именно поэтому мирославе по душе мужские интересы например,охоты на медведя:^^отец, чтобы различить свое уединение, брал ее всюду собой, приучил ее владеть рыцарским оружием выносить всякие не выгоды и смело стоять в опасностях. Мирослава всегда была женщиной :доброй, красивой ,нежной, с живым чувством и скромным , стыдливым лицом. Когда Мирослава узнает что отец ее предатель, она воюет против него и девушка просит Захара Беркута принять ее за дочь. Можно сделать вывод ,что для Мирославы главное быть- верной себе ,делать так как подсказывает совесть и сердце . Всё время она среди воинов -тубхольцев ,приносит Захару беркуту весть о сыне ,передаёт его советы, активно участвует в борьбе с врагами учит всех делать метавки ,лечит раненых. Неудивительно ,что именно такая девушка полюбила бесшабашного,смелого Максима ,Захарового сына , она сознается ему в любви клянется в верности даже когда Максим оказался в плену Мирослава, рискуя идёт к вражескому лагерю,предлагает молодому человеку убежать ,а сама хочет остаться вместе него . Судьба оказалась благосклонна к влюбленным: они с достоинством переносит все испытания и соединяется пару. Повесть Захар Беркут напоминает о том ,что за счастье всегда нужно бороться.
Привіт.
Привіт.
як справи у школі?
Нормально.
А в тебе?
Теж.
Шо вчили?
Ми на уроці літератури вивчили видтні імена.
А зрозуміла,а які?
Леся Українка, Тарас Шевчинко,Олександер Олесь,Олександер Довженко,Іван Франко,Богдан Лепкий.
А зрозіміло.
Ну добре.
Папа
Папа