Мотря: Розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках»
она стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки.
Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».
Мова Мотрі також відзначається грубістю, насичена образливими і лайливими словами. Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: «Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття...» Своїми висловами Мотря намагалася не тільки образити Кайдашиху, а ще й викликати на суперечку.
Мелашка:«Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень». Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім'ї Кайдашів.
Лаконізм, композиція новели доволі строга, згорнена, невелика кількість персонажів, однолінійність сюжету. Новела має несподівану кінцівку та відрізняється динамічністю.
Проблему пропащої сили досліджено в творі:
Г) "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного й Івана Білика
Хай щастить!
"Людина нібито не літає ,
а крила має.
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
а з правди,
чесності
і довір'я."
Це слова Ліни Костенко з поезії "крила". Прочитавши цей уривок ми розуміємо, що у кожної людини є свої крила від народження . У якоїсь людини ,можливо, є крила тому що вона вірна у коханні, щира на турботи тощо.У мене ,можливо, також є крила. Адже я допомогаю своїм друзям ,якщо вони у біді,щодня прибираюсь у своєму домі,полегшуючи цим роботу своїй матусі. Також я можу приготовити сніданок,обід чи вечерю якщо мої батьки заклопотані справою. Тому допомогаючи іншим ваші крила стають дедалі більші.
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»