Ответ:
Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину. Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, допомогаючи своєму народові на чужині.
Объяснение:
<span>Сірки<span> переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди
зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні
українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро
винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в
Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя
змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали
тигроловами.</span></span><span>Старий Сірко відповідально
ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе,
щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.<span>
Батько родини</span> підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе,
не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину,
«по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами
сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до
праці. </span><span>Мати<span> у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх
привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері
доброзичливості, взаємоповаги.</span></span><span>Мати
родини<span> - вперше постає перед очима Григорія в національному
одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі
кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою
виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не
журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим
українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати
передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі
люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.</span></span><span>Сім’я
Сірків <span>керується
законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і
промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів
українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників,
святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української
нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося,
стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі
завжди мають щастя».</span></span>
<span>Поріділо козацтво від втоми і ран.
Гей, з чобіт позбивайте пилюку.
І встає з небуття кошовий отаман,
І з кресала запалює люльку.
А за ним піднімаються воїни скрізь,
Бо завчили козацьку науку:
Ой, напаснику лютий ти не лізь, ти не лізь,
Під козацьку розмашисту руку.
Приспів:
Ой, з нашого роду не качайте воду,
Ой, з нашого духу не ліпіть макуху.
Ой, з нашої слави не робіть забави,
Не робіть забави світові на сміх..
Бо козацька вдача, як вогонь гаряча,
Бо козацька сила не одних косила.
Шабелька завзята вдарить, як розплата.
Кривдників поганих покарає всіх.
Гей, ти наш кошовий, в тебе кручений вус,
Та ще шапка смушева бідова.
Наслухаємо, батьку, пораду живу,
Твого вірного й чесного слова.
І сказав отаман, і промовив козак,
Аж із слів полетіли іскрини.
Україна одна і не можна ніяк
Віддавати її на загину. </span>
А немає треба самому знати отак