Кілька тижнів тому весна встигла несмілим теплом заявити про себе, встигла навіть стерти сліди снігу, що так рясно вкрили землю цієї зими. Проте радіти сумнівному теплу довелося недовго. Усе б нічого, однак цей обман привабив на наші землі птахів – лебеді та лелеки найпершими повернулися на рідну землю, як тільки у небі зблиснув перший весняний сонячний промінь. Після теплих країв для пернатих погода, що панувала над Україною минулих вихідних, – величезний шок і стрес, і часто, перезимувавши та повернувшись додому, птахи гинуть від холоду.
Щодня по телебаченню та у газетах бачимо та читаємо про те, яке лихо спіткало і мігруючих птахів, і тих, які повернулися з теплих країв. Вони найперші потерпають від холодів: у двох селах Вінничини люди рятували зграю лебедів, котрі примерзли до криги; на Київщині люди та рятувальники допомагали лелекам, які потерпають не тільки від холоду, а й голоду. Та ж сама ситуація на Івано-Франківщині та Тернопільщині, де птахів взялися підгодовувати правоохоронці та рятувальники. Та й на Волині люди бачили подібні картини. Наприклад, у Ковелі, на околиці якого було помічено понад чотири десятки виснажених довгим перельотом та неочікуваними холодами лелек, представники громадської організації «ЕкоВолинь» разом із рятувальниками провели акцію з підтримки птахів. Для їх харчування було закуплено свіжу рибу та хліб.
В середині березня, а саме перед циклоном з Балкан, повернулися з теплих країв лелеки. Вони виснажені не лише перельотом, але й холодною, сніжною погодою, що тривала майже тиждень. Попри зусилля людей, які намагаються допомогти птаству, на Івано-Франківщині в сніжний буревій вже загинула сотня лелек. Цього тижня погодні умови стали більш сприятливими для пернатих, тому є надія, що вони все ж зможуть перезимувати весну.
Василь Матейчик, орнітолог, заступник директора по науці ШНПП, каже, що в нашому районі поки що не спостерігалося масового повернення пернатих, не помічалося й того, щоб птахи потребували допомоги людей. Та разом з тим екологи радять населенню, як правильно допомогти птахам, що потерпають від погодніх умов. Дуже важливо не турбувати, не лякати їх, адже кожен наступний політ, здіймання в небо – зайва витрата енергії, яка зараз їм вкрай необхідна. Підходити до птахів потрібно на відстань 10-15 метрів, на цьому місці потрібно очистити від снігу невелику ділянку й посипати її соломою, сіном, хмизом, кукурудзянкою. Ця проталина буде швидше збільшуватися і саме там можна буде врятуватися більшій кількості птахів. На розчищені ділянки класти птахам їжу. Лелек можна годувати сирою рибою, м’ясним несоленим фаршем та зерном, яке має високу калорійність.
Не варто забувати і про дрібніших птахів – синичок, горобців, голубів. Особливо складно тим, котрі живуть у місті – під товстим шаром снігу вони не можуть дістати комах, котрі ховаються в опалому листі, а тому милосердя людей є основним джерелом їх виживання. Пшениця, пшоно, вівсяні пластівці та інші крупи – коштують вони зовсім недорого, але для птахів це справжній бенкет в холодну пору року і рятунок від голодної смерті. Можна розвішувати годівниці, або ж залишати трохи корму просто на підвіконні. Більшість відходів зі столу також врятують життя не одному птаху: недоїдена каша, картопля, крихти білого хліба, сиру тощо. Якщо ви почали підгодовувати птахів, це необхідно робити протягом усієї зими, оскільки вони стають залежними від підгодівлі
1. Захар Беркут - головний герой повісті Івана Франка "Захар Беркут"
2. Походження героя
3. Зовнішність
4. Риси характеру
5. Вчинки
6. Як інші герої відносяться до нього
7. Як до нього відношусь я
Тема: зображення важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати своє материнство.
<span>ідея: засудження тогочасних умов в яких жінка відчувала себе соціально-незахищеною.</span>
Олександр Довженко «Ніч перед боєм» аналіз Жанр — оповідання Тема: Відображення віри у перемогу звичайних людей Платона Півторака і діда Савки, розкриття їх ролі у формуванні світогляду Петра Колодуба та інших героїв — захисників Вітчизни; Ідея: Уславлення героїчного подвигу народу. Головні герої: Петро Колодуб, Іван Дробот (онук діда Савки), Дід Платон Півторак, Борис Троянда, Дід Савко Основна думка: «Життя — бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!» У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. У такий спосіб Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». Її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені якого ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть». Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Коли ми вітаємо один одного з днем народження та з будь-яким іншим святом чи визначною подією, ми кожен раз зичимо щастя. Але мало хто з нас замислювався, що ж таке насправді людське щастя? Суха граматика пояснює, що щастя – це абстрактна назва, що позначає щось нематеріальне, щось таке, чого не побачиш очима и не відчуєш на дотик. Але чому воно тоді таке важливе у житті кожної людини, чому ми весь час живемо в очікуванні цього щастя і хочемо понад усе, щоб воно і нас пригорнуло своїм доброзичливим крилом.
Я вважаю, що всі люди уявляють своє щастя по-різному. Для одних це успіх у своїх справах, слава і визнання, для інших – це влада та можливість розпоряджатися долями інших людей, для третіх – це матеріальній здобуток, гроші та багатство. Але чи будуть такі люди по-справжньому щасливими, чи можне вважати таке щастя справжнім?
На мій погляд можна бути відомою у всьому світі людиною, але зовсім не бути щасливою, бо в цьому випадку усе твоє життя буде обговорюватися іншими, вони будуть тебе уславлювати і вихваляти до тих пір, доки ти будеш на вершині слави, а варто лише один раз помилитися, і ті ж самі люди, що ще вчора тебе вихваляли, навіть не повернуться у твою сторону.
Так само можна мати величезну владу над людьми, приносити їм щастя чи горе, милувати життя чи відправляти на смерть, але й ця влада не безмежна. Таки люди не можуть примусити любити себе чи поважати, вони не можуть себе вилікувати від смертельної хвороби та подовжити своє життя, бо воно не підкорюється людським наказам.
А можна бути казково багатим і мате усе все, що тільки побажаєш, але за гроші все одно не купиш відданого кохання, вірної дружби і здоров’я. Гадаю, що такі люди далеко не щасливі, а навпаки, у більшості своїй нещасні та одинокі люди. Отже головною у визначенні щастя є зовсім не матеріальна сфера.
Я вважаю, що людське щастя краще за все визначити як задоволення людини своїм життям, улюбленою справою, можливістю спілкуватися зі своїми рідними, з друзями, навіть з незнайомими, але цікавими людьми. Більшість з нас перш за все мріє про добробут своєї сім’ї, коли з нашими близькими все добре, коли вони захищені від негараздів, і це для нас становить звичайне людське щастя. А для когось добробуту та здоров’я у рідному домі замало, і він прагне до відкриттів та звершень заради інших, прагне реалізувати себе в улюбленій справі. І це робить їх щасливими людьми. Ще для когось щастя – це творчість, техніка, спорт чи банківська справа. Хтось з нас може підкорювати бурхливий океан чи вершини гір, а хтось найдовші рівняння і величезні числа. І коли у цих людей все виходить, вони становляться по-справжньому щасливими.
Отже, людське щастя багатобарвне та майже безмежне. І тоді, коли людина прагне зупинити течію часу, коли вона не хоче нічого змінювати у своєму житті, не порушувати гармонію, що склалася – от тоді можна вважати, що вона дійсно щаслива. А як до мене, то необхідними умовами мого щастя перш за все повинні бути здоров’я моєї родини, щастя близьких, мир на землі та спокійне життя у достатку та згоді.