Повість Андрія Чайковського «За сестрою» справила на мене неабияке враження. Перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. Головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик Павлусь. Мене вразила його рішучість та відважність. Він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. Письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки України. Образ Павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим.
О величие,протяженности, глубине. Безбожное,безграничное,бездонные.
"Последний день Помпеи" Брюллова.
Впервые я познакомилась с этой картиной в детстве, мне было около 5 лет.
В квартире моей подруги я увидела репродукцию картины, а ее бабушка
рассказала нам, что на ней изображено. Недавно я наконец-то смогла
увидеть этот шедевр вживую в Русском музее и была потрясена. Я не
ожидала, что картина такая огромная. От нее исходит невероятная и
пугающая энергетика. Я смотрела на нее, как зачарованная, и не могла
отвести взгляд.
Найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного Захара Беркута: «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Бажаючи бути корисним іншим, Захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. У важкі часи для громади Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім Захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. Тухоль-ці були врятовані!
Захар Беркут — батько вісьмох синів. Усі вони шановані люди, гідні свого батька. Мене вразило те, що Захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином Максимом задля загального добра. Цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що Беркут був бездушним і байдужим батьком. Швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. Його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. Він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.
Хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. Ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. Ідеальний керівник громади, показаний в образі Захара Беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.
<span><span /></span>
Т.Г.Шевченко ! Досить було однієї
людини, щоб врятувати цілий світ,
цілу націю.
Остап Вишня.
Доля карбувала його життя у формах трагічних. Виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного ... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу ; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. Мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом з усією Росією — булав ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові ! А він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі.
Поет прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. Він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну».
Вимучений фізично, та не зламлений морально, Шевченко навіть після заслання не зрікається України, продовжуючи писати.
Існують закиди на те, що Шевченко — атеїст, але він відстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою :
Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася творить.
Про Шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, про якого він писав; народ, який все це пережив.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття , наше минуле і нашу надію на майбутнє.
Для мене Шевченко — це невичерпане натхнення, яке стане опорою для великих справ задля моєї України !