Також можна написати що тобі цю казку читала бабуся в дитинстві.
1)Що побачив Клим на гігантському екрані в секретній лабораторії ТТБ?
А. Як вони з Кактусом билися у візочках.
Б. Як він отримав двійку.
В. Як він тікав вулицею від Кактуса.
(Правильна відповідь)
Г. Як викрали бабусю.
2) Машиною часу виявився:
А. «Запорожець».(Правильна відповідь) Б. «Москвич». В. Екскаватор. Г. Ліфт.
3)Повне ім’я бабусі Солі:
А. Софія. Б. Соломона. В. Софокла. Г. Соломія.(Правильна відповідь)
4)Який вірус розповсюджували синьоморди?
А. Заздрості. Б. Страху.(Правильна відповідь) В. Ненависті. Г. Грипу.
5)Хто винайшов чудодійну протиотруту?
А. Мати Клима. Б. Бабуся Соля.(Правильна відповідь) В. Клим Джура. Г. Сашко Смик.
Мотря: Розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках»
она стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки.
Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».
Мова Мотрі також відзначається грубістю, насичена образливими і лайливими словами. Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: «Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття...» Своїми висловами Мотря намагалася не тільки образити Кайдашиху, а ще й викликати на суперечку.
Мелашка:«Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень». Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім'ї Кайдашів.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню. Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі… Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч. Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо. <span>Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя</span>
Щось дзумить і дзумить мені у вусі, і од того в’їдливого звуку я розклепляю повіки. В кімнаті півтемрява. Митько спить поруч на розкладачці, а у вікно товчеться і товчеться головою і тому, мабуть, ще більше чманіє настирна муха.
«От капосна», - думаю я собі, коли це:
- Агов, Демидівно, - чийсь пронизливий голос. - Діждались-таки онучка?
- Діждалась, Дмитрівно, діждалась. Приїхав із приятелем своїм.
- А де ж то вони, чи вже подалися кудись?
- Сплять іще. Потомилися з дороги. Та й городські ж, люблять поспати.