<span>Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси : сміливий , чесний , справедливий , незалежний . Певною мірою також зразковий чоловік серед громади. І в його житті також був момент вибору. Максим опинився в полоні монголо - татар , і ті запропонували йому стати на зрадницький шлях: бути провідником у своїй місцевості , а за це в нагороду отримати своє життя. Проте полонений відмовився , бо розумів , що через цей вчинок постраждає багато іншого люду. Він вважав , що його життя не гідна життя інших людей , яких він обіцяв захищати. Пояснюючи життєвий вибір даного героя , відзначимо , що він , як і його батько , був вихований у вільній незалежній дусі. Тобто головну роль в життєвому виборі людини відіграє виховання .</span>
<span>Ось ты вже відкрив конверт, отже закінчив школу, сподіваюсь з відмінними оцінками. Як я бачу ти вже дорослий, крокуєш у самостійне життя, сподіваюсь вже маєш мрію, бажаю ії здійснення, та мого побажання замало, потрібно і тобі проявити бажання, сподіваюсь у майбутньому, все вийде так як ти хотів. За плечами вже поріг рідної школи, рідного класу, а в голові дивовижні моменти які неможливо забути. Якщо будеш сумувати за школою, пам'ятай, для тебе двері до неї завжди відчинені. Заходь, читай з усмішкою того листа, якого ти писав ще коли сидів за партою, не забувай свою школу.
</span>
Опис діда Савка: «Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.»
У землянці було накурено. Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя.
***
Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля.
***
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
***
Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.
***
А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме...
***
Що у військовому статуті сказано про війну — ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль.
***
Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга — як Десна ось, третя — як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив.
***
Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.
***
Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!
***
Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино.
***
Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!