Погустішав-одн.,чол.рід; обрали-множ.,сер.рід; чіплялись-множ.,сер.рід;лізли-множ.,сер.рід; нашорошувались-множ,сер.рід; витягали,нюхали-множ,сер.рід;дратували-множ,сер.рід;розпалювали-множ,сер.рід;наблизився-одн.,чол.рід;полетіли-множ,сер.рід.рвонувся-одн,чол.рід;одягли-множ,сер.рід.посадили-множ,сер.рід.
<span>Ми сім'єю дуже строго ставимося до відзначення такого свята, як Новий Рік. У нас є свої певні традиції. Ми завжди купуємо искуственную ялинку, так як вона може стати в нагоді нам на наступний новий рік. До столу ми завжди купуємо багато фруктів і робимо багато саме м'ясних салатів. Так само, ми завжди даруємо подарунки одне одному строго в певний для нас час, після того, як на годиннику буде година ночі. Ще, ми співаємо улюблені для нас пісні про новий рік, які ще більше надають барвистість цьому святу. А найголовніше, ми виходимо на вулицю і пускаємо фейєрвеком, які дуже допомагають нам радіти цьому <span>дню</span></span>
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
Средь поля, средь долины, под старой кроной граба,
Где беленькая хатка на пустыре живет,
Живут там дед и баба, и курочка их Ряба,
Она им золотые яички, знать, несет.
Там полон двор цветами, там чудо-георгины,
И вишни чернооко стоят до холодов.
Качаются кудряшки вдоль узеньких тропинок,
И аист престарелый садится к ним на кров.
Чье-то дитя приходит, берут его на руки.
А после долго-долго на лавочке сидят.
Я знаю, дед и баба – это когда есть внуки,
У них – соседа дети шелковицу едят.
Дорога и дорога средь поля с «гарбузами».
Кто-то к кому-то едет тем полем золотым.
Последняя уж сказка сидит под образами.
Привстав, ей георгины кивают через тын.
А у зимовому саду сіється сивий-пресивий сніг,сердиться буйний й крижаний вітер,з дахів звисають срібні бурульки, і з них ллється свинцевий блиск льоду.