Добра людина – це людина, яка вміє співчувати, ставити себе на місце іншої людини, яка прийде на допомогу, коли її попросять. Вона також здатна на безкорисливі справи. У добрих людей добре серце. Вони співчувають тим, хто цього потребує, вміють поставити чиїсь інтереси вище на свої, коли того вимагає ситуація. Вона не лишає в біді своїх друзів, завжди допомагає рідним і близьким.
Йшли ми якось із дідом полем додому. А навкруги така тиша благословенна,
що чутно шелест кожного колоска. І тоді дідусь пошепки,
щоб не поторбувати цю ідилію питає в мене
-Чи знаєш ти, онуко, про що колосся в полі шелестить?
-Діду, та хіба ж воно не від вітру шелестить?
-ні, це колоски розмовляють між собою. І лиш тільки уважна, терпляча людина може
почути ту розмову. Розповідають вони один одному легенди про кохання, людську працю,
великі битви.
-Дідусю, а ти чув їх розмови?
-чув. одну чи дві.
-розкажи, будь ласка.
-ну, добре. Було це дуже давно. Жили по-сусідству маленькі дівчинка та хлопчик.
Звали їх Марічка та Іванко. З дитинства вони дружили, гралися один із одним.
І обидва вони сильно любили працювати на землі та піклуватись про різні рослини.
Батьки підтримували дітей та усіляко допомагали їм. Та одного дня батьки розповіли
їм сумну новину: гілочки маленької вишеньки, яку діти посадили лише рік тому,
поламав вітер і, наврядчи, радуватиме вона їх своїми плодами. Діти засмутились,
але не здалися вони стали ще більше піклуватись про вишеньку. Кожного дня навідувались до неї,
поливали її, лікували і просто розмовляли із бідним деревцем. І через деякий час
стала вишенька одужувати, потроху розправляти свої змучені віти. А діти не переставали
навідуватись до неї, продовжували розповідати їй власні казки та оповіді. І отак
завдяки їх піклуванню та любові до маленького дерева, через рік раділи діти
із батьками першій вишенці, а згодом і другій... А Марічка з Іванком продовжували
навідуватись до своєї вишні. Так і виросли разом маленькі вишенька, Марічка та Івнко.
А із маленької любові до дерева виросло велике кохання Марічки до Іванка. І досі
їх діти грають під тією вишнею, а Марія з Іваном відпочивають у її затінку
та згадують своє дитинство.
-Гарна історія, розкажи ще.
-Е ні. Наступну казку розкажи ти мені.
-Яку?
-А ти послухай про що тобі колосся розкаже...
...Я вже виросла, проте досі, коли йду поряд із полем, згадую ті казки з дитинства та прислухаюсь, може почую ще якусь легенду чи казку...
Література дає нам колосальний, надзвичайно широкий і глибокий досвід життя. Вона робить людину інтелігентним, розвиває в ньому не тільки почуття краси, але
і розуміння - розуміння життя, всіх її складнощів, служить провідником в інші епохи і до інших народів, розкриває перед вами серця людей. Одним словом, робить вас мудрішими. Але все це дається лише тоді, коли ви читаєте, вникаючи в усі дрібниці. Бо найголовніше часто криється саме в дрібницях. А таке читання можливо лише тоді, коли ви читаєте із задоволенням, не тому, що той чи інший твір потрібно прочитати (за шкільною чи програмою або за велінням моди і марнославства), а тому, що воно вам подобається - ви відчули, що автору є що сказати, є чим з вами поділитися і він вміє це зробити. Якщо перший раз прочитали твір неуважно - читайте ще раз, втретє. У людини повинні бути улюблені твори, до яких він звертається неодноразово, які знає в деталях, про які може нагадати у відповідній обстановці оточуючим і цим підняти настрій, то розрядити обстановку (коли накопичується роздратування один проти одного), то посмішити, то просто висловити своє ставлення до того, що відбувся з вами або з ким-небудь іншим. «Безкорисливого» читання навчив мене у школі мій учитель літератури. Я навчався в роки, коли вчителі часто змушені були відсутні на уроках вони рили окопи під Ленінградом, то повинні були допомогти якій-небудь фабриці, то просто вболівали. Леонід Володимирович (так звали мого вчителя літератури) часто приходив у клас, коли інший вчитель був відсутній, невимушено сідав на учительський столик і, виймаючи з портфеля книжки, пропонував нам що-небудь почитати. Ми знали вже, як він вмів прочитати, як він умів пояснити прочитане, посміятися разом з нами, захопитися чимось, здивуватися мистецтву письменника і радіти майбутньому. Так ми прослухали багато місця з «Війни і миру», «Капітанської дочки», кілька оповідань Мопассана, билину про Солов'я Будимировиче, іншу билину про Добрині Микитичу, повість про Горе-Злосчастьє, байки Крилова, оди Державіна і багато, багато іншого. Я до сих пір люблю те, що слухав тоді в дитинстві. А вдома батько і мати любили читати вечорами. Читали для себе, а деякі вподобані місця читали і для нас. Читали Лєскова, Маміна-Сибіряка, історичні романи - все, що їм подобалося і що поступово починало подобатися і нам.
«Незацікавлене», але цікаве читання - ось що змушує любити літературу і що розширює кругозір людини.
Умійте читати не тільки для шкільних відповідей і не тільки тому, що ту чи іншу річ читають зараз все - вона модна. Умійте читати з цікавістю і не поспішаючи.
Ответ:
Метафори: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна… дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «зам иготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук… прислав», «весна дала», «весна… за вікном цвіла»