Чи легко бути героєм? Я так не думаю.
Треба багато зусиль докласти до справи за яку ти взявся. Ось Геракл, якщо він брався за справу то вона завдяки взаємодії душі й тіла легко робилося. Бувають труднощі які і вирішити ніби як не можливо. Але якщо постаратися можливо все! Герой це ж не тільки гора мускулів. Треба мати силу волі, що б віддати життя за ради життя чужої або рідної для тобе людини, навіть якщо ти не так довго прожив на цьому світі. Треба бути готовим до всього, до всіх перешкод, які підготувала тобі доля. Геракл не сидів склавши руки, він працював, багато працював! І досяг теж не малого. Треба вміти допомагати людям без користі для себе. Якби було не так, то ми б вже давно загинули.
Не залишайся осторонь, якщо потрібна твоя допомога. Допомагай і чини. Твоя допомога не буде зайвою.
В балладе говорится о старорусских обычаях и поверьях, о гаданиях девушек. К тому же, сам язык Жуковского в данной балладе близок к славянскому, это создает ощущение, что произведение намного старше, чем является
Ска́зка — один из жанров фольклора, либо литературы. Эпическое, преимущественно прозаическое произведение волшебного характера, обычно со счастливым концом. Как правило, сказки рассчитаны на детей.
<span>Данко - вывел людей к лучшей жизни, вырвал из груди сердце, которое освещало людям путь, сам погиб, а его сердце растоптали ногами</span>
<span> <span> ЮРКО</span></span><span><span>«Він
радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на
матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «... Юркові хотілося не йти, а
бігти, не мовчати, а співати» • «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи
вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але
скоро та увага стала йому надокучати й заважати» • «Це я набрехав, щоб
побачити, чи ти розумна... » • «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи
не схвилював Юрка» • «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме
своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував» • «Про себе
Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з
нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася» • «Після
того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали
його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними
знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що
дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не
почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота». • «А поки їхав у
машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І,
переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...» 3.1.2.
Орієнтовний </span><span>планхарактеристики образу Юрка. 1) Юрко — міський
хлопець. 2) Риси характеру героя: а) брехливий і жорстокий; б) грубий у
ставленні до Тосі; В) байдужий до страждань качки-матері та її дітей; г)
хвалькуватий та підступний. 3) Юрко — уособлення людської жорстокості.</span></span><span> ТОСЯ
</span><span>«Вона,
відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була
не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...» •
«А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе
ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби
зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились». • «Вона з
першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його
товаристві, не спускала з нього очей». • «Випусти... бо вони повмирають без
води». • «У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли
вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати». • «Вона хотіла податися разом
із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало
бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло
його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його
розповідей». • «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як
сонячне проміння падає на землю… Потім з кленового полінця робила свистка, але
всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж
зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла
підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не
бажала повідати своїх думок».</span>