Те, яку велику роль відіграє слово у житті, люди зрозуміли давно. Це знайшло своє відображення у фольклорі, українських прислів’ях і приказках. Дуже влучними висловами наш народ вміє охарактеризувати цілу гаму почуттів, що виникають у різних життєвих ситуаціях, від спілкування з тією чи іншою особою. Народне прислів’я каже: «слова ласкаві, та думки лукаві». Навіть не потрібно надто напружувати уяву, щоб зрозуміти, що йдеться про хитру, улесливу людину, котра в очі говорить щось гарне, а справи робить погані. А про того, хто швидко орієнтується в обстановці, вміє дати чітку відповідь, сказано так: «слова не позичає» або «за словом до кишені не лізе».
Уметь прощать как и мать, очень-очень тяжело
науковий стиль
Для синтаксису наукового стилю мови характерна тенденція до складних побудов, що сприяє передачі складної системи наукових понять, встановлення відносин між причиною і наслідком, доказами і висновками. Для цієї мети використовуються пропозиції з однорідними членами і узагальнюючими словами при них. У наукових текстах поширені різні типи складних речень, зокрема з використанням складених підрядних союзів, що взагалі характерно для книжкової мови.
художній стиль
Якось увечері, коли сонце так красиво заходило, зза кущів з'явилася зграя чудових великих птахів.Каченя ніколи не бачило таких прекрасних створінь.Сніжисто-білі, ніби із снігу, з довгими гнучкими шиямито були лебеді.Вони дивно закричали, махнули розкішними білими крилами і полетіли у вирій, за безкраЇ моря.Вони піднеслися високо-високо,а гидке каченя охопило дивне хвилювання.
Казка про конвалії.
Коли ще звірі говорили,
Коли пісні співали квіти,
Коли каміння в ліс ходило,
І коли місяць правив світом,
Історія такая сталась
З гуртком сніжиночок відважних.
Чомусь вона мені згадалась,
Тож прошу: слухайте уважно.
Легкий осінній вітерець
Із хмаркою пухкою грався,
То гнав її він навпростець,
То мишкою у ній ховався.
А в хмарці подружки сиділи -
Веселі краплі дощові,
Про літо жваво говорили,
Про те, як у м’якій траві
Криштальною росою стануть…
Або з струмком мандрівниками
Увесь свій пишний край оглянуть
І познайомляться з світами.
Та не так сталось, як гадалось,
Бо вітер хмарку розділив.
Один шматок поніс до лісу
І у струмку дощем втопив.
А другий морозець щипучий
В сніжиночки перетворив,
Біленькі, ніжні та блискучі.
Найкрасивіші-диво з див!
Але все ж подружки-краплинки
Сказали твердо одна одній,
Що і струмочок і сніжинки
Зустрітися весною згодні.
Струмочок з першим променем розтанув,
І понеслись краплиночки до лісу,
туди, де крижані сніжинки тануть,
На сонячну галявину, узлісся.
Сніжинки ж протриматись обіцяли
До того, як зустрінуться з струмочком,
Не танути…Та, бідненькі не знали,
Що не закриті від проміння у гайочку.
А ось струмок у затінку сховався,
Куди промінчик сонця не дістав,
І так за зиму довго розіспався,
Що навесні він вчасно не розтав.
А сонце на сніжинки припікало,
На ліс кидало вогняну косинку,
І вогняними шпичками стріляло.
Але все ж не здавалися сніжинки!
Вони чіплялись за траву зелену,
Її , мов намистинки обсідали,
І на траві, як дзвоники біленькі
Вони товаришок з струмка чекали.
Пройшли роки. Так і залишились сніжинки
На пелюстках трави тої висіти,
Ну а тепер конвалії – сльозинки -
Найкрасивіші пралісові квіти.
Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився.
Пастушки з ягнятком перед тим дитятком
На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.
– Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цього дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
<span>Даруй літа щасливії нашій славній Україні.</span>