<span>Маючи друзів,
вважай, що ти володієш скарбам.
Г. С. Сковорода
Багато є скарбів: і матеріальних, і духовних. Кожна людина на своєму життєвому
шляху прагне знайти своє щастя, що вважатиметься найбільшою неперехідною
цінністю.
Щастя буває різним. Для одних щастя — гроші, розкіш. Інші його бачать у
сімейному житті, ще інші — у повсякденній роботі. Це все важливо мати. А чи не
найголовніше мати надійних друзів? Філософ, людина великої мудрості, Г. С.
Сковорода навчав: "Друг вірний — захист міцний". Справді, як важливо,
коли в горі чи радості поряд є той, хто розрадить чи розділить з тобою радість.
Майже всі люди важко переносять самотність. Кожен, хто відчуває самотність або
вважає, що люди його не люблять, що він не має такої популярності, як інші,
повинен усвідомити: людські стосунки — це обмін цінностями. Навіть у стосунках
між двома людьми необхідно, щоб кожен з них робив певний внесок для їх
підтримки. Якщо з таких стосунків користь має лише одна сторона, то, зрозуміло,
що з часом друга втратить до них інтерес. Звичайно, користь у такому випадку не
можна розглядати як матеріальну вигоду.
Дружбу не треба плутати із приятельськими стосунками. Спілкування з друзями
збагачує людину духовно. Кожен шукає в другові важливі для себе риси. З однією
людиною ми підтримуємо зв'язок тому, що вона вміє цікаво розповідати, від
другої ми дістаємо важливу інформацію, третя має приємну зовнішність і
поведінку, четверта — оптиміст і вміє підбадьорити, п'ята завжди готова дати
добру пораду. Мабуть, у друзях ми шукаємо риси ідеалу людини. Буває й таке, що
з часом в людині, яку вважав другом, розчаровуєшся. Що ж робити в такому
випадку? Г. С. Сковорода наставляв своїх учнів: "Похибки друзів ми повинні
вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні".
Дружба не виносить егоїзму. Є люди, які у дружні стосунки не роблять жодного
внеску. Зрозуміло, що мало хто їх поважатиме, а найчастіше — намагатимуться
обмежити зв'язки з ними, звести їх до приятельських. Інший тип людей втрачає
друзів і симпатії своїх знайомих через нетактовність, адже контакти із ними
мало приємні і навіть інколи ображають. Нерідко ці люди злостиві, в'їдливі,
кепкують з інших. Хто ж захоче дружити з такими?
Деякі не користуються повагою через те, що їх не цікавлять інші, вони байдужі
до людей. Вони весь час говорять тільки про себе, а якщо хтось захоче
висловитись, то не слухають, перебивають, знову заводячи мову про себе. Таким
теж легко залишитись самотніми, втратити друзів. <span>Коли тебе забуде
рідний брат,
Махни рукою, плакати не варт.
Коли тебе забуде друг — подумай,
Що сталося, що він тобі не рад. </span>
Д. Павличко </span><span>У дружбі треба
вчитися бути людиною. І хоч ніхто не застрахований від помилок, головне — уміти
їх помічати в себе. Той, хто прагне до самовдосконалення, до самоосвіти,
приваблюватиме до себе інших людей, легко знайде друзів. Усім хочеться бачити
своїм другом вірну і щиру, духовно багату, всебічно розвинену і красиву людину,
гуманну, з відкритим серцем, вогником у душі, для якої головне — приносити
людям щастя.
Яку пораду дати тим, хто шукає друзів? Пам'ятай, що найвірніший друг — це мати,
яка ніколи не зрадить, не проміняє свою дитину на найкоштовніше, готова життя
віддати, щоб допомогти у скруті синові чи доньці. Дуже важливо про це
пам'ятати, щоб відповідати на піклування матусі ніжністю та ласкою.
Ніколи не буває самотньою й та людина, для якої друг — книга. Народна мудрість
вказує: "У того багато друзів, у кого великий друг — книжка".
"Книжка — найкращий дар дружби". Книга — це найбільше чудо з чудес у
всесвітній історії, це друг, який допомагає у скрутну хвилину, який навчає
мислити і відкривати світ прекрасного.
Торкнутися душею до краси можна серед буйних трав і запашних квітів, лісового
буяння і тихого плескоту озер. Природа — той друг, що приносить радість
споглядання гармонії і надає відпочинок. Для багатьох людей спілкування з
природою рівноцінне зустрічі з найдорожчими друзями.
Отже, друзі чекають на нас скрізь, тільки треба вміти цінувати дружбу, тоді
будеш щасливий сам і принесеш щастя тим, хто оточує тебе. </span><span> </span>
Однією з найвагоміших пам’яток історії
культурного та духовного розвитку нашого народу в усі часи була та й
залишається зараз Києво-Печерська лавра, споруди якої розташовані на
території сучасного Києва.
Києво-Печерська
лавра була заснована майже тисячу років тому. Сьогодні тисячі людей
приїздять до цієї пам’ятки, щоб не тільки подивитися на цей витвір
мистецтва, а й поклонитися справді святому місцю. Заснували святиню
українського народу два православні монахи, які вирішили відмовитися
спілкуватися із зовнішнім світом та вирили собі печери для того, щоб
жити в них та молитися Богу. З часом до них стало приєднуватися все
більше людей і згодом невеличкі печери перетворилися у монастир.З протягом часу монастир ставав все могутнішим и обирав все більше
значення у духовному житті нашого народу. Згодом мешканці монастирю
почали будувати різноманітні господарчі та релігійні споруду вже зовні.
Саме ці споруди згодом перетворилися у досить великий комплекс із
багатьма храмами, який було оточено кам’яною стіною. І зараз
Києво-Печерська лавра поділяється на дві частини – наземну частину
монастиря і печери. Доречно додати, що лавра здобула назві саме від цих
печер, бо вони стали основою усього монастирського комплексу. Цей
монастир заробив назву лаври не миттєво, до цього він йшов не одно
століття, а здобувши таку честь став одним із трьох наймогутніших
монастирів того часу.Печери були останнім притулком для тих, хто вирішив провести залишок
свого життя в самотності, для тих, хто жив в них та помер у стародавні
часи. Зараз у печерах Києво-Печерської лаври знаходиться найбільша у
світі кількість похованих святих, їх налічується сто дев’ятнадцять. Тут
можна побачити і останки легендарного Іллі Муромця, і людини, яка почала
написання історії
нашого народу – монаха на ім’я Нестор-літописець, і святого Агапія,
який, за стародавньою легендою писав ікони, які зцілювали безнадійно
хворих. Кажуть і зараз якщо підійти до однієї з цих ікон або до святих
мощів і поцілувати їх, то всі хвороби назавжди залишать людину. В одній з
легенд йде мова про те, що , тіла померлих пустельників клали в одне з
сирих приміщень печер, а коли до них через багато часу приходили люди,
то вони бачили, що тіла монахів зовсім не розклалися, а перетворилися на
справжні мумії.
розміри печер, які було збудовано під монастирським комплексом, вражають
своїми масштабами навіть наших сучасників. Не менш вражає і архітектура
наземної частини лаври. У наш час у соборах Києво-Печерської лаври
постійно поновлюються фрески, які в більшості релігійних споруд цього
комплексу зроблені в стилі українського бароко. Для цього стилю найбільш
характерні величність, блискучість і різнокольоровість фарб. Найвищою
спорудою цього комплексу є височенна дзвонаря. Зараз вона не виглядає
такою високою на фоні сучасних споруд, але для свого часу була однією з
самих високих. Вона сягає приблизно триста метрів заввишки, і щоб
піднятися до самої верхньої її частини, треба подолати понад чотириста
сходинок. Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих архітектурних і
духовних надбань українського народу, і тому, щоб не загубити його,
треба берегти її, вносячи посильний особистий вклад у її відновлення та
реставрацію.