Тяжко жилося селянству в тридцяті роки вісімнадцятого століття: "Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі". Той народне був звичайнісіньким господарським волом, якого вдовольняли тяжка праця й спочинок. Ярмо наклади на шию дикому турові, який корився силі, але очі йому від гніву наливалися кров'ю.
Старше покоління ще пам'ятало, як боролися за людські права, згадувало, як держали шаблю, обороняючи незалежність. Відгукувалась ще чаруюча пісня волі в серцях молоді, яка кликала на бессарабські степи, за Дунай, туди, де немає пана й панщини.
Пани ж, у свою чергу, обороняли свої права на "живий робочий інвентар — хлопа", який приносив незмірені скарби, обробляючи українську землю. Зовсім недавно перемогли пани, задушивши гайдамацьке повстання. Але хлоп тікав, залишаючи все миле його серцю, на вільні землі. Там були організовані на втікачів справжні лови. На півдні Бессарабії, недалеко от бистрої ріки Прут, по лівім боці Дунаю, стояло козацьке військо, що виловлювало нещасних втікачів. За голову спійманого одержували плату Жорстока розправа чекала на шукачів свободи. їх оддавали в рекрути, відправляли в Сибір або назад до пана в неволю. Але, незважаючи на тяжкі перешкоди, тікали українські селяни туди, де жевріла надія на жадану волю, яка діставалася дуже дорогою ціною.
Базаров говорил своим родителям, чтобы они не мешали ему работать. Делал он это не из-за презрения, а потому что ему не нравилось когда за ним ухаживают. Ему не нужна была родительская ласка. Но родителей Евгений любил и уважал. Под своей суровой сдержанностью он скрывал любовь к ним - старомодной старушке, которой нужно было лет двести назад родиться, и доброму, трудолюбивому помещику
Роман о том, что был жадный Троекуров, его соед страший Дубровский умер и вот Троекуров захотел его село, а сын Дубровского стр. Владимир влюблен в дочь Троекурова. В итоге Владимир стал партизаном и партизанил Троекурова, но опаздал спасти свою любимую Машу от свадьбы. Роман не дописан.