Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна). Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».
Володимир Дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі Петрушин на Чернігівщині.
Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.
Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.
Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.
Могила Володимира Дрозда на Байковому кладовищі
Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похоронений на Байковому кладовищі.
1.І ми не ми,і я не я.
2.І оживе добра слава.
Слава Україні
3.І чужому научайтесь,
і свого не цурайтесь
5. А своєї дастьбі...
6. А гвалту! а крику!
7. Бо хто матір забуває, того Бог карає.
8. Гірше ляха свої діти
її розпинають.
Если отталкиваться от идеи "Слова", то можно сделать вывод, что это произведение учит нас прощать всех, даже за большие проступки, надо любить близких тебе людей.
Здається, що образ Борулі комічний, але насправді його маніакальна жага до дворянства ледь не згубила все його життя. Він гарний батько, товариш та чоловік. Але майже втратив друзів та трохи не згубив життя своїх дітей, викинув ледь не всі гроші на вітер.