Гімн України, Реве та стогне Дніпр широкий
Уперше повість була надрукована 1830 року в «Отечественньїх записках» під назвою «Бісаврюк, або Вечір проти Івана Купала. Малоросійська повість (з народної оповіді), розказана дячком Покровської церкви». Ця публікація зазнала втручання редактора журналу і викликала обурення Гоголя, який був дуже вимогливим і непоступливим шодо правок своїх творів, а тому письменник більше не співпрацював із цим журналом.
В основу повісті «Вечір проти Івана Купала» покладено українські народні легенди, пов’язані з Івановим днем.
За язичницьких часів головним літнім святом було свято бога Купайла, шо припадало на пору літнього сонцевороту. Із прийняттям християнства язичницьке свято збіглося зі святом Івана Хрестителя, а народ назвав це днем Івана Купала.
У народі ходять легенди, що ніч проти Івана Купала сповнена чудес: чути мову звірів і птахів, рослини переходять з місця на місце, вогняною квіткою зацвітає папороть, а той, хто знайшов цю квітку, зможе віднайти заховані скарби. Чудовиська та відьми намагатимуться відібрати квітку, але її власник має тікати з лісу, не озираючись. Коли ж обернеться, то збожеволіє або загине. Часто платою за знайдені скарби є пролиття крові, продаж душі, убивство.
Народ вірив, що цієї ночі темні сили мають найбільшу” силу. Купайло за часів язичництва вимагав принесення жертв, але і залишатися вдома проти Купала — гріх, бо тільки в цю ніч відкривається Небесна брама і боги чують усі молитви людей, а трави набирають найбільшої цілющої сили. Тому у вечір проти Івана Купала дівчата плели вінки із трав і квітів, ворожили, пускаючи їх за водою, молодь запалювала вогнища і, щоб очиститися, стрибала через вогонь; запалювали колеш і скочувати його в річку, що символізувало поворот сонця на зиму.
Гоголь у повісті «Вечір проти Івана Купала» поєднує чарівні і страшні казки про нечисту силу і віднайдення скарбу з елементами сучасної йому романтичної літератури. Ця та інші повісті збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» стали своєрідним випробуванням майстерності письменника.
Я вважаю, що поняття друг і товариш є різними. На мою думку, справжніх, щирих друзів у нашому житті є небагато, тому ми повинні цінувати кожну мить з ними.
По-перше, справжній друг не повинен брехати. Тому що відносини, які побудовані на неправді довго не протягнуть. Він повинен щиро радітити за твої успіхи і допомагати у скрутну мить. Яскравим прикладом, лицемірного друга є образ Грицька з роману П. Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". На перший погляд здається, дружба Грицька і Чіпки міцна, <span>але коли Чіпка добре хазяйнує, міцно стоїть на ногах, то Грицько йому добрий товариш, але варто схибити зі шляху – і «друга» як не було. Таких "друзів" варто остерігатися. Прикладом вірної дружби є дружба Низа та Евріала з поеми "Енеїда" І. Котляревського, де хлопці готові віддати один за одного своє життя.
Отже, без друзів у сучасному світі неможливо прожити, але друзів слід обирати дуже обачно</span>
Рік написання: 1979. Літературний рід: ліро-епос. Жанр «Маруся Чурай»: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко). Тема «Маруся Чурай»: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст. Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність. Головні герої «Маруся Чурай»: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Взяти цей псевдонім Ларисі Петрівні порадила мати, яка вважала, що в ньому закодована висока історична місія відповідальності перед нацією і перед Батьківщиною. Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього.