Коли я пишу цей твір, я уявляю себе вчителькою, бо вчителя завжди говорять про правила поведінки. На спарвді, вони дуже важливі, бо без поведінки не буде дисципліни. Не завжди виходить домагатися гарної примірної поведінки інших простими словами. В такому разі треба знайти до людини підхід, і поговорити з нею.
І, звісно, завжди слід пам`ятати, що по твоїй поведінці судять, який в тебе характер, і яка в тебе сім`я.
<span> Уявіть собі на хвилинку місто Миколаїв, скажімо, років 130 тому. У місті мешкало 47 тисяч чоловік, із них 25 тисяч чоловіків і 22 тисячі жінок. Повністю неписьменних налічувалося більше 18 тисяч. І вже в ті часи почали відкриватися школи, дитячі садки, бібліотеки. </span>
<span> Так, так, звісно, на той час в місті вже були бібліотеки. Та це були навчальні бібліотеки, призначені для підготовки спеціалістів морської справи, вчителів, тобто, для дорослого населення. Проте, чи потрібна місту дитяча бібліотека, ніхто навіть і не думав. </span>
<span> Та все ж така людина знайшлася. Це була дочка статського радника Поліна Треммер. У далекому 1876 році вона просила губернатора міста дозволити їй відкрити бібліотеку для дитячого читання по вулиці Спаській, у будинку 26. І вона одержала такий дозвіл. Тоді в бібліотеці було всього 176 книжок, з них 24 - іноземними мовами. </span>
<span> 1920 р. У місті починають відкриватися нові бібліотеки, в яких могли читати і діти. </span>
<span> І вже у 1921 році свої двері гостинно відчинила міська дитяча бібліотека, яка вважалася Центральною і мала всього один відділ – читальню. ЇЇ книжковий фонд складав 5000 примірників книг, користуватися якими можна було безкоштовно. Бібліотека для читачів працювала всього 3 години на день, та це не вплинуло на кількість читачів. Бажаючих було достатньо. </span>
<span> Після 1923 році в бібліотеці працює новий відділ – абонемент. </span>
<span> Після того, як організувалась Миколаївська область (1937 р.), міській дитячій бібліотеці було надано функції обласної, якою вона є і до сьогодні.</span>
-Привіт синичко!
Привіт ластівко!
-Чи скоро ти покидаешь наші краї?
-Так, нажаль, потрібно летіти. Покинути свій рідний край, мою Україну.
-Як же мені добре, я не боюся морозів. Та завжди залишаюсь разом з ріднею у рідній країні. А до яких теплих країн ви цього року будете летіти?
- Я так думаю знову до Африки там найтепліше.Мене вже кличуть. Потрібно збиратись.Бувай здорова!
-Ти теж. До весни!